Нерв пам’яті, оголений літами,
вже занімів, і біль давно ущух;
і пагорб часу, мов замет, розтанув,
розмив сліди щоденних завірюх…
Що ти вчинив за дні своєї плоті
для ствердження покладених чеснот?
…І німував, і віддававсь скорботі,
ятрив байдужим пустослів’ям рот?
Чи вдосконалив серце у стражданні,
зусилля множив, може, на думки?
Чи так і жив, збігали дні недбайні,
вивітрюючи ніжність із руки?
Чи ж вирок долі свою чинність збуде,
якщо комусь ти звіришся в словах,
що ти зробив, щоб склали дяку люди,
щоб твоє ймення стигло на губах?
Ні, ще не пізно долю обігнати,
для добрих вчинків кожен має час,
людині кожній не минути чатів:
чи бути злу – залежить те від нас.
Ще можеш комусь кров свою вділити
і вихопить дитину з-під коліс,
ще можеш, можеш так життя прожити,
що вділиш комусь радість замість сліз.
Тож до людей іди хутчій відкрито,
їх клопоти на власні оберни,
бо задля інших тільки й варто жити,
якщо життя черпати з глибини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Олена Теліга – Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом * * * Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом. Не студить вітер уст – зігрівся коло них. І радісно моїм тонким, рухливим пальцям Торкатись […]...
- Павло Мовчан – Порох В крупинці кожній – прах життєвий; і перехрестя всіх віків в істоті кожній, в кожнім дневі вся сума проминувших днів… і порохів… Минулого не підрихтуєш […]...
- Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава…” В день молодого сонця, коли в росі трава й під голову лежачу вода не підплива, коли очима в’яжеш повітря у вузли, усі свої похибки безжально […]...
- Павло Мовчан – Мить (“Не відокремитись, а злитись…”) Не відокремитись, а злитись, не відступитись, а прийти до того дня, до тої миті, коли ти – я, а я – це ти. А нам […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – Пам’яті композитора Якуба Мунка АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ Волохатий звук гобоя ходить вперто за тобою, та не тане віск у вухах, хоч труба жарінням жбуха. […]...
- Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха…” Над лугом птах диму маха, перебарвлює трави, ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, плавкими медами з’єдалися наші долоні… […]...
- Павло Мовчан – Роздуми Час хутра минув, проступаюча зелень на повсті густішає, ширша щодня, крильми одкидав перелітний метелик, немов свою тінь на землі обганяв. Під вигином неба душа прямостійна […]...
- Павло Мовчан – “Шляхів нікому неналежність…” Шляхів нікому неналежність, очей навстіжна жагота: обмежить обрієм безмежність, щоб розпізнать свої літа. Вгадавши мітку на відтинку, душа мандруюча спішить допити через соломинку солодку мить, […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Павло Мовчан – “Предовгим поглядом, що за літа сягає…” Діду Кузьмі Предовгим поглядом, що за літа сягає, вже бачиш рай і хмар летючих зграї. Слова відходять, звуки відлітають, чіткішає обрис запашного краю. Душа мовчить, […]...
- Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, в мені та поза мною хтось рішення приймав, відверто нотував то тінню по стіні, то по мені стіною, то розчином […]...
- Павло Мовчан – Дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, успадковану з ночі – цей скарб над скарби; як і ти, я стою нищуном коло тину і стискаю у жмені […]...
- Павло Мовчан – Біля Дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, де іскри святкують свою нетривалість, блукаючий дим назустріч підводиться тихо, високе полум’я, […]...
- Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю…” Не виглиблю нічого, не дізнаю, чому душа журливою буває, коли ані причини, ні знаку, ти раптом ніби став на скрізняку, і тягне вітром з чотирьох […]...
- Павло Мовчан – Життєвий проміжок Все повернути втрачене зумію, у повноті життєвій проживу… Отак гадав… плекав таку надію… Напружував життя, як тятиву. І жили всі розслабли від напруги, розм’якли від […]...
- Павло Мовчан – “Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття…” Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, […]...
- Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
- Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність…” Поєдную з безмежністю буденність, з незримим рухом вітру – сталість гір, тепло хвилясте – з поглядом зеленим, з блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої […]...
- Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
- Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
- Павло Мовчан – “Ні подумки, ні пошепки, ні вголос…” Ні подумки, ні пошепки, ні вголос не викричу я розпачу ніколи, не вимовлю ні словом, ні журбою, пустошну глухомань, що за тобою. Навіщо ти лишив […]...
- Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...
- Павло Мовчан – Передосіннє Щербиться, лункішає капіж, прояснена просвічує калина, і що не крапля – пада срібний гріш, і що не слово – з гілки ягодина… Дозріло все, наповнилось […]...
- Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
- Павло Мовчан – На два голоси – Свистілочко-сопілочко, кленова моя гілочко, з-під пучок дим – чи ти гориш, чи упилася сутінню? Чому ти на губах мовчиш, і як тебе роздмухати? – […]...
- Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, проламуючи час, позбувшися томління, виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, […]...
- Павло Мовчан – Піднесення Обличчя небом налилось. Під пахвами – повітря струм. Спадають капці з ніг – і ось лечу: несе мене самум. Пух тополиний… Пух кульбаб… Пташині пера […]...
- Павло Мовчан – Повість про Уляну Осоргіну Егда же мужу єя на царских службах бывающу лето или два, иногда же по три лета во Астрахани, она же в те времена по вся […]...
- Павло Мовчан – Душа прозориться до дна Ніяковіючи цвіте жовтенький підбіл. Пахнуть трави. Жовто-зелено, кучеряво берези повняться. Теплінь… І на прозору волосінь нанизує хмарини жайвір. Скрипить, розхитана іржаво, при окоренку вербна тінь, […]...
- Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, білість втративши лунку, мов ганчірка, сніг забутий дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, він відразу викликав: сніг – не сніг, якась […]...
- Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка […]...
- Павло Мовчан – Лічба Многовмістима ця лічба все зрахувала: дати, роки і розіклала на губах минувшину на “доти” й “доки”. Розкинеш руки – ось який цей світ, цей простір, […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
- Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу по саме серце, по самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – на чорні очі, Тихі копита – по губах. В полотняній сорочці, з полотняним […]...
- Павло Мовчан – “Прощай, прости, моя химеро!..” Прощай, прости моя химеро! Солодкомовна, вітропера, що кублилась в моїй душі… За спиною стрільнули двері – лети, спіши на бариші… Я малював тебе росою, вологим […]...
- Павло Мовчан – Казка Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царства стрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки; хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши, рушники комусь хтось ткав, душу […]...
- Павло Мовчан – Дидактичне Світ неубутний, новий повсякчасно; у ньому все доцільне, що прекрасне. Закон один панує всевладущий, єднаючи повітрям усяк сущих, даруючи неспокій, супокій усякому по висоті надій, […]...