Стороною дощик іде…
Українська народна пісня
Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття,
відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі,
мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, губився,
і краями нарозбіж засмічений шлях ворушився.
Як не йтимеш – з дощем весняним розминешся
і в розлам громовий западешся…
Що тобі отой дощ-заволока,
якщо тріщина вуст так глибока
і краплина душі не сягне,
не розтопить нутро крижане.
І хоч кричма викрикуй свій відчай,
хоч мовчанням вимовчуй, терпи,
під тобою безоднява вічність
мерзлотою гуде з-під стопи.
Але май лиш мачину надії,
на губах скибку світла тримай,
дощ затче тебе в прядиво ліній
і, заливши, хлюпне через край…
Опинившись в крутому потоці,
що, нуртуючи, темряву тне,
ти відчуєш: на кожному кроці
долю зраджує дно крижане…
І не висмикнуть рук, не ступнути –
котить каменем чорний потік…
Кружеляє тебе в каламуті,
і пісок намерза до повік.
Але світла окрушина зблисне,
познакує високе чоло,
і заціплені губи розтисне
влите в слово весняне тепло:
– Вос-хва-ля-ю-у…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро […]...
- Павло Мовчан – Традиційне Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе. І дух, і сміх, і рух, і крок, і біль твій – в цямри ребер. Краду з […]...
- Василь Стус – Я йшов за труною товариша Я йшов за труною товариша й думав: щастить – таки людям, задер ноги, i нiякого тобi клопоту, востаннє блиснув голими стегнами покiйника, а свiт хай […]...
- Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила…” Повітряним містком нас доля сполучила, розпеченим гвіздком єднала руки нам, та простір розхитавсь, і в глибину провалів то розум западавсь, то день у день зникав. […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – Вічна основа (З циклу “Вишивки”) Ти вишита була на полотні… Коли ж угору руки підіймала, тріщала заполоч – махала ти мені, а я був тінню – рухавсь […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
- Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на […]...
- Герасим’юк Василь – Іржавий осінній явір Як пахне явір восени! Як пахне явір! Ще й при потоці, наяву, вві сні, в уяві… Яка роса по кім біжить! Холодна, сива… Вона спадає […]...
- Павло Мовчан – “Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала…” Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала, і півень тебе не сягає вже криком, вже і дорога потовщала в палець, і слід затягло у глибини […]...
- Павло Мовчан – Компенсації Горить на вітрі жаром калина край вікна, крізь ополонку в хмарах – блакитна глибина просвічує, як очі у неньки на лиці. Повітря аж струмкоче – […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
- Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає…” Голка-латалка шкіру латає, при бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево […]...
- Павло Мовчан – “Реалізується прощання…” Реалізується прощання, і зосереджується біль до спазматичного мовчання у серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, добувши звуки з глибини, мов згустки крові: лю-ба, лю-ба… […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
- Павло Мовчан – Вододіл Стають далекими, найдальшими… незримими… Та й чи були вони, чи називались зимами! З гори котились комельгом, розтанули сніги мої, йменовані літами… Я скручував паперу білі […]...
- Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки…” Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, але маліє час, як пам’ять […]...
- Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно…” Ти – світла далечінь, простелена рівнинно, прозора та дзвінка, немов погожа днина, в тобі блакить лунка і крила журавлині, співучі павутини пряде твоя рука. Люблю […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
- Павло Мовчан – Шовки Летять шумкі шовки, щоб лагідно сповити попалені горбки, пощерблене чоло. І пензель золотий відновлює на плитах затерті імена і вибите число. Та падає листок і […]...
- Павло Мовчан – “Шпувало море, шум шумелий…” Шпувало море, шум шумелий розповивавсь у ширину. І випивали з нас джерела сипку важку речовину. У глибину землі й блакиті час виструмовував із нас. Кров […]...
- Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне…” У воду мінливу задивлений, в плинне у струм безупинний, в якім розчинивсь, нарешті збагнувши, що ти – крапелина, яка щохвилини струмує кудись… І спільно з […]...
- Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим…” Щось не збагну, чи поле стало меншим, чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: ступаю вгору – падаю […]...
- Павло Мовчан – Надра родові Ти – спогад сам собі і нагад про майбутнє. Знайшов ти жилу світла у надрах родових. І покоління всі в тобі людські присутні… Ти згорнутий […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – “Край тіні власної ти, матінко, сидиш…” Край тіні власної ти, матінко, сидиш, покрай життя, покрай своєї долі, і зеленіє в затінку спориш, і високо тобі, як на престолі. І все ти […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
- Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить…” Болючішає зелень і блакить, і дзеркало зістаріле болить, хоч бачу, як струмує риса в ньому; твоє обличчя в струмі золотому вже не твоє, а натяк […]...
- Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
- Павло Мовчан – “Прозрівши в любові, із сувертка ночі…” Прозрівши в любові, із сувертка ночі читали ми сни нереально-пророчі: змивала пітьма з нас всі барви й відтінки, ставало життя, наче чиста сторінка… Вірніше, був […]...
- Павло Мовчан – “То бите скло блищить на вербах, медом митих…” То бите скло блищить на вербах, медом митих, і намистини світла стікають з павутин. Не все ще, ні, не все тобою пережито: зостались довгі ночі […]...
- Павло Мовчан – Дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, і очі по них піднялись у зеніт, кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – […]...
- Павло Мовчан – Дно великої біди Все глибше входить ліс зазубринами в воду, і шелест листв’яний занурюється вглиб ріки, де залягли важкі скарби на споді, де схованку знайшли рухомі злитки риб. […]...
- Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні і видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні хитають скрушно:- Вона п’яна…- Як порошинку, на руках несу тебе й боюся вітру, […]...
- Павло Мовчан – Питання Мово убога в устах недоріки – тільки й спроможен сказати “люблю”… Сніг дотліває, піняться ріки, хвилі прозорі горблять ріллю. Світла, ой світла в очах невимовність: […]...
- Павло Мовчан – На райдузі по Україні Несуть дівчата просту хлібину, Рожевий хліб, на зорях спечений. Пахне всесвітом і руками жіночими. Пахне болем, думками Тараса, Пахне стріхою і дощами, Мій круглий хлібе, […]...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую забутий вже сюжет: злітаю, потім падаю і рухаюсь вперед. Проте назад обернена душа моя давно, і вишилося тернами дороги […]...
- Павло Мовчан – “В голосі вітру вчувалися зміни…” В голосі вітру вчувалися зміни, ніби напнулось товсте полотно: падали мури, рушились стіни, і вивільнялось з лушпиння зерно. Псалми почув був провіяним слухом, ніби хтось […]...