Павло Мовчан – Компенсації

Горить на вітрі жаром
калина край вікна,
крізь ополонку в хмарах –
блакитна глибина
просвічує, як очі
у неньки на лиці.
Повітря аж струмкоче –
прозорі пухирці
все тіло обліпили,
занурене в блакить.
Всі смутки відлетіли.
І необтяжно жить.
Легенько відштовхнешся –
спливеш і хмар сягнеш,
і все небесне плесо
за мить перепливеш…
Проте одноманітно-блакитно –
і пливти
у мандрах кругосвітніх
обридне крізь світи…
І надмір своєволі,
безмежної плавби,
тобі забракне долі земної і доби,
як бракне зараз неба
і світла у вікні,
бо всі твоі потреби:
земні, земні, земні…



Павло Мовчан – Компенсації вірш.