Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах?

Хвилею зору небо схитнулось,
східності хмари збігали униз.
Прогуркотіло, мов бочка, минуле,
ти ж при падінні на мить зупинивсь.

Там на горі, де громи дозрівають,
скрапують в небо вишні рясні,
крізь намальовану браму до раю
страдницькі видно обличчя мені…

Колір земний, а з очей б’ють джерельця,
в борознах зморщок запіксь чорнозем,-
мов на монетах, образ зітерся
і очисним пожолобивсь вогнем…

Боже! Чому ж ви – невтішені й досі?
Може, тривають й там муки земні?..
Тільки ж безликі ви вже й безголосі –
ваші страждання я бачу вві сні…

Бачу у дранті зотлілім вас в полі,
устілки виткнулись з рваних чобіт…
– Тату! – гукаю…- Мамо! – Та голос
мій не сягає в заобрійний світ…

Вас упізнав я по згорблених спинах,
стерті ж обличчя, немов мідяки…
Що ж ви знайшли на небесних купинах?
Яблука райські? Гнилі буряки?

Скрапує вишня зрілою кров’ю –
важча щохвилі тіло моє.
Падаю в небо сторч головою –
голос від мене на вік відстає…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? вірш.