У царстві спокою вивершувався світ
і птичі голоси виблискують черлено.
Лелеки молоді, почавши свій політ,
спалахують крильми і схлипують блаженно.
У промені життя струмує голос твій:
– Вертайтеся назад, минулі дні і птахи! –
Загострюється клин, зника у висоті
і зваблює тебе пірнути в небо з даху.
Не важиться нога цю землю відштовхнуть,
не важиться рука і крокви відпустити.
Хоч з обрію зліта стрілою гостра путь,
і перед злетом кінь підняв важкі копита.
Сьогодні стиснувсь час пружиною в зерні,
земля на корінцях міцніше запеклася,
і квасолини струк так посміхнувсь мені,
немовби розгадав всі таємниці часу.
І погляд повернувсь, загострений назад, –
у глибині очей опуклились мачини…
І хочеш ти сказать: – Вже скоро листопад…-
Та в горлі всі слова, мов стиснуті пружини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу по саме серце, по самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – на чорні очі, Тихі копита – по губах. В полотняній сорочці, з полотняним […]...
- Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині…” Оце обличчя у вітрині належить не мені віднині… Хіба отой шарпак – то я? Обличчя скресло, зір зів’яв – в стручечку губ ні квасолини… Бо […]...
- Павло Мовчан – “Земля тужавіє від подмухів вітру…” Земля тужавіє від подмухів вітру, і вершники скачуть прозорі по ній, і чути іржання, мов легіт, тендітне, і збруя палає на кожнім коні. З країни […]...
- Павло Мовчан – Взаємозв’язок Твердішають в пальцях суглоби повільно, хоч тоншають жили в зап’ясті щодня, та я відчуваю: у нас є щось спільне з вербою, що зростом усіх обганя. […]...
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари…” Обтяжені світлом, вгиналися хмари, і срібло крізь отвори туго струмить, спалахує біло на віддихах пара, і грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух […]...
- Павло Мовчан – Достойний матеріал Тривале відлуння виснажує висохле горло, а слово потяте членується часто і дрібно. І звуки в кубельцях звиваються чорних, і тиша стояча свічадо затягує срібне… – […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня…” Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній краплиною в струмку, сажинкою в золі… […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – Спогад про війну Спраглі очі відкривають день. Зелений простір і вервечка птахів, а попереду білий метелик стелі. Брате! Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе – з якого поля? […]...
- Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, коли відчував всю безмежність […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто…” Залізною брамою брязнуло місто, і простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь […]...
- Павло Мовчан – “Розпущено на волокно…” Розпущено на волокно заткану в луки синю річку; і розплелась у небі знов від літака срібляста стрічка. Віск талий руку обігрів, розлившись по долоні, і […]...
- Павло Мовчан – “Як водомірка: стриб вперед…” Як водомірка: стриб вперед – вода ж назад віднесла і легко, наче очерет, в руках ламає весла… Життя ні зором ухопить, ані вловити в жменю […]...
- Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...
- Павло Мовчан – “Покружляв білий лебідь…” Покружляв білий лебідь, у небі розтанув, Затягнулося смутком затоки свічадо. Може, лебідь той був молодим листопадом, Може, він не розтанув, а просто зів’янув. Просто ніколи […]...
- Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на […]...
- Павло Мовчан – Тяжіння Приручений вітер слухняно зі мною ішов через степ, куйовдив волосся уже не густе і слід замітав – лишався хвилястий пісок, – лише б не запікся […]...
- Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз…” Світліє корою прожилля беріз, їм сила незрима напружує віття: цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, і […]...
- Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, усе видихаю, що в груди ввібрав; голчасті морози, сніги паперові, щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, коли […]...
- Павло Мовчан – Два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: учора – далечінь прозоро-молода, сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, замуливсь білий день, мов пойняла вода. І […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі…” Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи […]...
- Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, сувої споминів і втрат, гарячо-журний снігопад, можливість зрад, можливість волі, а під очима накип солі – чи ти повернешся назад? О […]...
- Павло Мовчан – Гранат (східні мотиви) То кружевнії, білі вії обсунулись, як снігопад. І бруньку уцілілу сад з пекучих виніс сніговіїв. Сніг збіг, відсніжився назад, відхилиталася галузка, і крапля громова загускла […]...
- Павло Мовчан – В стручкові гороху І занімів, немов прозрів нарешті, наваживсь зазирнути у прийдешнє, де все хистке, непевне, як вві сні: моє життя було чужим мені, бо я на мить […]...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую забутий вже сюжет: злітаю, потім падаю і рухаюсь вперед. Проте назад обернена душа моя давно, і вишилося тернами дороги […]...
- Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, струмує шелест: густіша… крок повільний уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, чи шляхи […]...
- Микола Вінграновський – Я сьогодні не прийду додому Я сьогодні не прийду додому – Де я? Я сьогодні в Київ не приїду – Де я? Я сьогодні не дивлюсь на тебе – Де […]...
- Павло Мовчан – “Над кругом світовим…” Над кругом світовим, над степом самосійним – летить пилок, летить, запліднюючи час, щоб ми жили життям рослинним та подвійним, щоб до землі коріння прикоренило нас. […]...
- Павло Мовчан – Райдужна брама Хтось в райдугу ввійшов ген там на косогорі, і одяг спалахнув на плечах, і погас… І стала, наче дух, та постать геть прозора, спинилася на […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – “У воду мінливу задивлений, в плинне…” У воду мінливу задивлений, в плинне у струм безупинний, в якім розчинивсь, нарешті збагнувши, що ти – крапелина, яка щохвилини струмує кудись… І спільно з […]...
- Павло Мовчан – Єдиним рухом Утечище моє, прибіжище, криївко, бездомному мені незатишно і гірко, – як в полі полину, пожухлій бадилині, – в дводільній однині від літа і донині. Темніючи […]...
- Павло Мовчан – Вогонь (“Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує…”) Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує, на вигинах своїх він настрій мій формує: сюди-туди хить-хить, назад – вперед, угору, горить душа, горить, і полум’я – […]...
- Павло Мовчан – Одного весняного дня Віщове дерево гуде дрімотно зранку, розхильчасті гілки щось креслять нечітке, і пада тінь від них на стіл, на чаю склянку, де солодко тремтять березові листки. […]...
- Павло Мовчан – “Цей мох – на двох…” Цей мох – на двох; куди не глянеш, стоїть притомний літ весняний, хоч до весни – гай-гай!.. колись… З беріз ми соку напились, все ходим […]...
- Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку вряд продмухувать шибки […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи […]...
- Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, втиснувши в очі дві горошини, ти підіймаєш крила на кпини, їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету що ти […]...
- Павло Мовчан – “Іржавіють ключі від нашої господи…” Іржавіють ключі від нашої господи, де всі кутки злились у спільний день відходин, де черствіють шибки і струхлявілі сходи ведуть лише униз і трухлявіють вниз. […]...