Тут про мій вік все свідчило нещадно:
дуплом – верба, що я її садив,
похилий тин – паліччям недоладдя,
а грядка – сухостоєм лободи…
– Це ти, Павло? – спитав шкільний товариш.-
Як ти змінивсь – насилу упізнав…
– Хіба ж це я? Де мої злитки жару,
де ті скарби, що все життя збирав?
Де легкість рухів у тужавім тілі,
де блиск очей, де смолянистий чуб?
Є вагота в обличчі спохмурнілім
та зморшки поперечні біля губ… –
І прикипів до нього я очима,
по ньому бачив, як трудився час;
повітря шар стояв між нами зримо,
взаємно віддзеркалюючи нас:
він мене бачив з власного безмежжя,
і бачив я його з далечини –
з дитячих літ, з підсонячної вежі,
з пронуреної нами глибини.
І хтось згори за нами ніби стежив:
чи, розминувшись, стрінуться вони?
Бо в цьому часі іншими були ми,
між нами була й відстань вже не та:
вона щомиті розповзалась димом,
і зменшувалась зору висота…
І зменшивсь луг, і пагорбок понижчав,
і яма, наче рана, затяглась,
земля потовщала, чи небо стало ближчим,
чи інший світ наблизився до нас?
І я сказав: – Ні, це не я, Миколо! –
І кволо відгукнулася луна:
– Немає вас… І вивітрився голос…
Тут позостались тільки імена.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря…”) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: примарна тривалість ошукує нас, в природі немає, немає повторень, все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, […]...
- Павло Мовчан – Відстань Сотворителю повітря, розокремлено весь світ… Кличу голосом сирітним тужно свій далекий рід. Кличу матір, кличу матір: голос сіється пилком. Сотворителю крилатий, я відірваним листком кружеляю […]...
- Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, щілясті шелестять очерети, замість води снує в струмочку голка – на той бік літа нам не перейти… І кінь сумний […]...
- Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки…” Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, але маліє час, як пам’ять […]...
- Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – […]...
- Павло Мовчан – Заново слово Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те […]...
- Павло Мовчан – Початки (“Ваготіти вітрові…”) Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним – погідна порожнеча хай не приймає крику. Рунь до руниці – злагода кольору – зменшує відстань до тебе, найближчої. Все те […]...
- Павло Мовчан – В горах Агасі Айвазяну Вповзали в долину конопляні хмари, тягуче-повільно, неначе вві сні. І світ твердокорий робився примарним, і вітер ловили хрести кам’яні… І відстань у часі […]...
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами…” Скільки вод стоїть між нами, поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами поцвяховані степи. Борозна така між […]...
- Павло Мовчан – На спадку вечора Не віддзеркалює вода уже ні хмар, ні птахів. І сонце, випавши з гнізда, вниз покотилось з даху. Перехилились голоси- аж мур небесний тріснув, та з […]...
- Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки…” Тінь чиста, прагнучи сполуки, летіла, розпростерши руки, щоб в полі перейнять мене, – в шовковій оболонці звуку – ядро ж у неї кам’яне… Вона швидка, […]...
- Павло Мовчан – “Від доторків металу з тілом…” Від доторків металу з тілом вогонь спалахує у ранах, коріння болю вглиб вростає і обзивається воланням… Куди з наших облич дитячих виходить світлість і випромінюється […]...
- Павло Мовчан – Шістнадцять рядків про дощ Таких крейдяних хмар не бачив я давно: вони громадно йшли на сплющене вікно. Чи втрима рами криж, в якому скалки скла тернинами стирчать, придатні для […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
- Павло Мовчан – Пам’яті Василя Шукшина З землі повстале в землю повертає, та дух кріпить надія вікова: безсмертні всі, і згину нам немає, немає, друже, бо живі слова. Нам легко так […]...
- Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь […]...
- Павло Мовчан – З висоти дерева (З циклу “Гоголівські читання”) Торішні трави впали на поліж, та вже зелений натяк на появу тепла – скорузлість протина, як ніж, і обіцяє спалахи буйнаві. […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – Вітряний вечір Верховний шум над головами йшов притишено, напружено, поштиво і широко стелив блакитний шовк, пестливо гладив хвилі ворухливі. Верховний шум протяжно над життям стеливсь листато стишеним […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя і порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, і […]...
- Павло Мовчан – “Що з нами трапилось?..” Що з нами трапилось? Дощу не помічаю… Куди ж ми квапимось? У далечінь безкраю… У грудях сміх; Дзвенять лункі колеса, В ковтку повітря Далечінь воскресла. […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – “Шпувало море, шум шумелий…” Шпувало море, шум шумелий розповивавсь у ширину. І випивали з нас джерела сипку важку речовину. У глибину землі й блакиті час виструмовував із нас. Кров […]...
- Павло Мовчан – Брашна Бездонністю отверзнуті зіниці округлились, а в них піщані птиці, кружляючи, у безвість затяглись… Я все це бачив, бачив вже колись. Розлившись поглядом широким по осонні, […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
- Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, втиснувши в очі дві горошини, ти підіймаєш крила на кпини, їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету що ти […]...
- Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води…” Сріблясті ланцюжки води звисали з стріх і дзеленчали, і тупо блимала лопата в кутку сіней. Ручай калюжив через двір і важко, майже неможливо, було робить […]...
- Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, у дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз […]...
- Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею гіллям назубився гайок, і сніговою течією прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, так, мов […]...
- Павло Мовчан – Дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, і очі по них піднялись у зеніт, кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, стіну розсунув, тишу розпечатав – і лопнуло повітря, наче шовк, нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в […]...
- Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, де тільки ти і ні душі навколо, уздрів і скляк: блукало в тому полі сто тіней. В полі, синьому, […]...
- Павло Мовчан – Скарби Збирачу просторів безглуздий, ти все, що бачив, те і брав: від ваготи аж ноги грузли, зір захлинавсь від різних барв. Зібрав доволі – може, досить? […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
- Павло Мовчан – Зустріч у полі (З циклу “Відлуння війни”) О. Каркищенку Стоїть вінценосна суха бугила, зберігши минуле величчя. І тінь часовказна на весну текла – прозора, студена, кринична… – Нічого,- […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда…” Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, і бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, зозуля перелітна вже з голосу спада, і зелен-світ постав сьогодні, […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Коропи Співають коропи, і крають води леза, дахи, мов віка скринь, підносить вітер, і проповідь говорить окуням береза. Це все недійсне, навіть неймовірне, цьому не вірте! […]...
- Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше…” На цій землі ти вже не вперше, і доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень якщо не вчинку, то хоч сна… […]...
- Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова…” Від доторку руки вода стає шовкова, і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, […]...