Бездонністю отверзнуті зіниці
округлились, а в них піщані птиці,
кружляючи,
у безвість затяглись…
Я все це бачив, бачив вже колись.
Розлившись поглядом широким по осонні,
лежав і нуривсь глибоко в бездонність,
а згодом все струміло навпаки –
І сипалися борошном піски
у розповиті листяні долоні…
Крутилися небесні вітряки…
І по незримій сходистій драбині
йшли хлопчаки, і камінці на слині
несли вони, аби змолоть до свят
мукички ківш, і кілька козенят
за ними дерлось невідступно в небо,
і розпускали кулаки дядьки,
аби злетіть,
розшивши хатній гребінь…
Вони пішли у небо й не вернулись,
бо, мабуть, заблукали у минулім
чи загубили сходинки назад
та й залишились жити серед свят.
Це вони звідти трусять свої брашна…
Пішов би й я, та підійматись страшно;
послав би в небо жайворів своїх,
коли б їх з тіста виліпити зміг.
-Агов! – кричу.
Відлунює ж: – Ку-ку… –
Порошить очі пелена піску,
порошиться життя, куди не гляну…
Тріпочуть дрібно жайвори піщані…
І крутяться хрести, мов вітряки,
і сиплються помоли на горбки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку листату ряску продува… Холодить […]...
- Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: дуплом – верба, що я її садив, похилий тин – паліччям недоладдя, а грядка – сухостоєм лободи… – […]...
- Павло Мовчан – Шістнадцять рядків про дощ Таких крейдяних хмар не бачив я давно: вони громадно йшли на сплющене вікно. Чи втрима рами криж, в якому скалки скла тернинами стирчать, придатні для […]...
- Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття вкрили дорогу? Вода наполовину […]...
- Павло Мовчан – Вітряний вечір Верховний шум над головами йшов притишено, напружено, поштиво і широко стелив блакитний шовк, пестливо гладив хвилі ворухливі. Верховний шум протяжно над життям стеливсь листато стишеним […]...
- Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно…” З поля днів, уві сні, що наснився давно, у халявах приносила мати зерно, і, роззувшись, струсивши його на рядно, по зернинці, мов дні, рахувала: – […]...
- Дмитро Павличко – “Я бачив тебе сьогодні…” Я бачив тебе сьогодні Між дівчатками з п’ятого класу. Ти така ж, як вони: Тонесенька стебелина, Навколо якої скакалка Гуде, мов пропелер. Я бачив тебе […]...
- Павло Мовчан – “Світе мій, як це просто, майже буденно…” Світе мій, як це просто, майже буденно – земля під кущами затвердла від тісноти давно, певність під спиною маєш і рукавом зеленим очі свої закриваєш, […]...
- Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше…” На цій землі ти вже не вперше, і доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень якщо не вчинку, то хоч сна… […]...
- Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик на синьому небі, скіфський лук у відчаї в небо закинутий, з перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” або занурений на […]...
- Павло Мовчан – Слово Григорія Сковороди Я замовкаю, милосердний творче, в союзі спокою став всевловимим слух, і оглядаю поглядом дозорчим, як гонить долю швидкобіжний дух. А з вежі тіла видно лиш […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: недбайний день і погуляння, кругом штахетник, наче кліть, а посередині стоїть драбина в небо, і останній щабель зелений, наче віть, – не досягнуть, […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір…” І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, і […]...
- Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, здійнявсь вище гаю, село затопив: і тонуть відвільглі і звуки, і кроки, і перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі […]...
- Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
- Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш широку борозну – через усе село, і в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, […]...
- Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
- Семенко Михайль – Подорож Я ходив з нею, далеко були ми – Обходили немало поля і попали в ліс. Скільки прани – бо не були ми злими – Я […]...
- Павло Глазовий – Солдатська лірика Хлопець виїхав служити у далекий край І коханій пише звідти: “Жди мене, чекай! Я тебе не забуваю, не забудь і ти. Я не можу надивитись […]...
- Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо…” Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, про те, що давно розпорошено вітром; зажди, це ж ти сам пороздмухував листя і хмари, як пух, розпустив волокнисті. […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
- Павло Мовчан – “Вони тікали через чорний хід…” Вони тікали через чорний хід, і гіпсовий білів позаду слід. Висаджувалось шкло розбите з рами безкровними плечима та руками. І гіпс волав, і голосила бронза. […]...
- Павло Мовчан – Сніг (З циклу “Іменники”) Порідшав сніг. Крізь білу тканину враз проступили нечіткі хатки, зіщулені селянки і білі верби хилиткі. Кого вони чекали з ночі, що побіліли, […]...
- Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – горбатий шлях щомиті підстрибав, в підошви жбухав порохом глибоким, немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, […]...
- Павло Мовчан – Лист не з початку …недоліки в достоїнства возводив, щось промовляв від імені народу, від імені народу вік брехав, мав насолоду: товк у ступі воду, а скаржився – історія лиха. […]...
- Павло Мовчан – Материнська сльоза З твоїх очей хтось викотив сльозу І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки тихо покотили. В сльозі гуляє […]...
- Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на […]...
- Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
- Павло Мовчан – Вересень (диптих) 1. Був дощ, віщований ізранку сталевим спалахом води, крейдяні кола біля ганку замив ретельно, як завжди. І гру дитячу нелукаву урвав на самому кінці, і […]...
- Павло Мовчан – Скарби Збирачу просторів безглуздий, ти все, що бачив, те і брав: від ваготи аж ноги грузли, зір захлинавсь від різних барв. Зібрав доволі – може, досить? […]...
- Павло Мовчан – “Про зяючі дні непрожиті…” Про зяючі дні непрожиті, про дні дуплуваті на спогад лишилися кім’яхи вати. Проціджуєш подих крізь неї, згортаєш, мов іграшки, дати: чужі ювілеї, свої марнотратні утрати, […]...
- Павло Мовчан – “Розшарпані, давильні, повстяні…” Розшарпані, давильні, повстяні, на схід вони зсувались день при дні, чіпляючи за крівлі свої кошла, і відбивались образи сумні в калюжках, що лягали під підошви… […]...
- Павло Мовчан – “Заплуталась павутинно…” Заплуталась павутинно стежка в кронах яблунь. Ліниво-терпляче провадить крок промінь по довгих мандрах. Яблуні очі свої червоні долу спустили трудно. Запаморочилось в головах від кружеляння […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
- Павло Мовчан – Вододіл Стають далекими, найдальшими… незримими… Та й чи були вони, чи називались зимами! З гори котились комельгом, розтанули сніги мої, йменовані літами… Я скручував паперу білі […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда…” Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, і бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, зозуля перелітна вже з голосу спада, і зелен-світ постав сьогодні, […]...
- Павло Мовчан – Вуста Ці випиті вуста, – мовчанням, а чи люттю? – засохли, наче знак про повінь, на лиці, приховують в собі провістя на майбутнє, щоб виректи її, […]...
- Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, вода тамується і глибне; а там, де пройми голубів стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, що, мов забувши про […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...