Павло Мовчан – На гойдалці

Я ще в зимі, а ти вже в літі…
Мов переважуєм на світі
одне одного.
Чи то сніги, а чи суцвіття
вкрили дорогу?

Вода наполовину з льодом
вуста тобі до крику зводить,
але ти п’єш…
В моєму кухлику на споді
крижина теж…

Дощі твої летять, як стріли,
та моїх вишгородів білих
їм не згнуть…
А мої білі заметілі
в краї твої повзуть, повзуть…

Життя цікаве і високе,
мов головою вниз завис.
І нам на гойдалці допоки
злітати в небо – падать вниз?

Кров то ударить, то відхлине,
то в жар укине, то в мороз;
життя – суцільна хитанина:
хтось переважує когось…

Літа ж свої не переважиш.
Вони потягнуть нас обох
донизу, люба… Що ти кажеш?
– Що злетимо, як “ой”, як “ох”…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,00 out of 5)
Павло Мовчан – На гойдалці вірш.