Павло Мовчан – Так із ночі у ніч

О четвертій сторожі нічній,
коли тоншає мідь і стають полохкішими губи,
у фортечнім вікні
Ти посвітич запалюєш, люба,
і тонку павутину спускаєш униз по стіні,
щоб здійснить в таїні це єднання, йменоване шлюбом.
Ой, ну що ті віки та замки заржавілі –
із твоєї руки волокно заметілі
простягнулось, як міст, до мойого вікна,
де така глибина, така повінь нічна,
що дивуєшся, як твоя плоть уціліла…
Тихо, покрадьки йду – чатівник не дрімає,
в мідногорлу трубу цілу ніч заглядає.
Що він бачить? Чи сон: хтось по стінах фортечних
прямовисно іде. Це уже небезпечно…
Він видмухує жар щомерщій з горловини,
і мигочуть мечів язики по щілинах,
крик росте, загасає ставник на вершині,
пада крапля униз на тонкій павутині…
Так із ночі у ніч… Підіймаєшся з мерхлого днища,
аби падать униз і підноситись вище та вище.



Павло Мовчан – Так із ночі у ніч вірш.