Павло Мовчан – Радість

Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом;
птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте?
Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори,
де підсаджує вище стремління своє завершений поверх.
Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким,
а в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках.
Юні пахощі губи мені омивають.
Звідки радість оця – дерева не питають.
На зелених сорочках у них розлилася роса-медвяниця,
чітко риму витьохкує серце – сполохана птиця.
Збронзовілі леви і Лаври старезної бані
наслуховують – лине ранкове співання.
Кран прислухавсь – на ньому присіла золочена птиця
і завмерла – стріли не схитне кранівниця.
І несуть по пташині в руках перехожі –
ранок нинішній всіх заворожить.



Павло Мовчан – Радість вірш.