Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі

У воді віддзеркалений косить косар:
тне воду золочена криця –
лягає покосом не хвиля, а жар,
літає не ворон – жар-птиця.
А золота в небі! Ще більше в воді,
горять свіжо хмари відлиті.
І світ, мов горнило, де й ти змолодів,
і книга життя не відкрита…
Високий, ставний і обличчям – святий,
натхненний, і німб палахкоче,
звивається меч у руці золотий,
сичить у ногах потороччя.
Ще буде попереду в тебе і мідь,
і золото стане залізом,
і буде ще стільки іржавих століть,
хоч нині косою обрізуй.
Ще буде і буде, а зараз – ясінь!
І час не почавсь ні для кого.
Та тільки косар за тобою, як тінь,
іде і підкошує ноги.
По п’ятах твоїх вже ось-ось черконе
гадюча коса семижала,
і слово забуте твоє рятівне
у горлі залите металом.
І замість меча у руці іван-чай,
і подив морозить повіки,
та з жил перетятих тече молочай,
і рот розчахнувся навіки.



Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі вірш.