Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки…”

Тінь чиста, прагнучи сполуки,
летіла, розпростерши руки,
щоб в полі перейнять мене, –
в шовковій оболонці звуку –
ядро ж у неї кам’яне…

Вона швидка, як світ, широка, –
летіти буде, ще допоки –
не обійду, не розминусь…
Коротять відстань квапні кроки –
чи ж неминучий цей союз…

Чи сонце зменшилося вдвічі?
Чи звузилися, може, вічі?
Чи змаливсь світ, що тінь зросла?..
І голови всім на узбіччі
стинаю посвистом крила.

Куди запастись, де сховатись?
Тінь шестикрила, тінь руката
з повітря кисень витиска.
І, сполучившись, наче в вату,
я мертво входжу в двійника.



Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки…” вірш.