Павло Мовчан – Листопад

Мідь тоншає, шерхльована вітрами,
широкий звук летить над головами,
що ледве й чуть, як цвяхи золоті
пришпилюють розковзані путі –
гаснуть в покорі крила прозорі…
Вгору,
ой вгору
лине пташина зелена,
в дзьобі у неї жарина із клена;
просто, ой просто стискається простір –
іскра летюча у високості.
Полум’ям чистим спахне, як воскресне,
висвітить все на землі доброчесне,
жаром засипле впадисті жмені,
золота буде повні кишені, –
скарбу, який ти зібрав, не злічити,
як не скарбуй, та не стане на квити –
все розкладе час у мить заспокою –
чим все скінчиться, що ж воно буде з тобою?
Чим ти відплатиш за перл дощовий на долоні –
жаром сльозини чи холодом скроні?
Менші та й менші кожного разу видатки,
більшає борг, що дістався у спадки.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Листопад вірш.