Павло Мовчан – Меч та шолом

(З циклу “Музейні експонати”)

Нахилитались під вікном
березові сережки –
збіга по стовбуру вапно,
і білить до-овгу стежку.
Її не перечорнить тінь,
не перекреслять води –
над нею стріли золоті
летять дощем зі сходу.
І їдуть коні по вікні,
по роговиці ока,
шаблюки тануть крижані,
зливаючись в потоки.
Та помах кліпки все зітре
і все переінакшить:
береза вийде наперед,
мов панцир черепаший, –
ввіткнуться стріли дощові,
і в крижанім шоломі
так стане тісно голові,
як в мертвому – живому.
І спис легкий, як волосок,
не по руці – шаблюка,
кольчуга зшита з копійок,
кінь не ірже, а стука…
О стежко, втоптана давно,
важка на узвороті,
вже світ побілений вапном,
вапно в очах і в роті.
І лиш на дотик чути світ:
ось меч – метал гарячий,
а під шоломом тане лід,
і пам’ять змито плачем.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Меч та шолом вірш.