Павло Мовчан – Скарби

Збирачу просторів безглуздий,
ти все, що бачив, те і брав:
від ваготи аж ноги грузли,
зір захлинавсь від різних барв.
Зібрав доволі – може, досить?
Пора оглянути скарби.
Дивись: там жар, де була просинь,
де смоль – там паділ голубий.
Не зберегти тобі, збирачу,
ні барв, ні обрисів, ні рис,
бо світ існує без означень –
всі простори в тобі злились.
І доки ти збирав на спогад
долини, пагорби, поля,
розторочилася дорога,
і круглим валуном на ноги
осіння налягла земля.



Павло Мовчан – Скарби вірш.