(З циклу “Фотокартки”)
В марнотах розуму, у пізнанні неситім
так праглось осягти і все збагнуть,
що й не помітив, як літа прожито,
крізь шибку криги дивишся в майбуть…
Днів скільки залишилось? Небагато…
Чому ж ти не обчислюєш і їх?
Адже кружляють стрілки й коліщата,
відома швидкість, та знайомий біг…
Але ж боїшся. Дивишся під ноги –
де не ступнеш, там шелестить папір:
газетами намощена дорога,
але портрета все не вхопить зір.
За крок портрет повторюється знову,
але його розпласкує ступня,
в очах тобі мелькоче щось знайоме,
знайомий хтось когось наздоганя.
Та ще в тобі годинник цокотливий,
прикваплюючи, рухатись велить.
І шелескоче паперова злива,
хоч вісь зірви та зупинись на мить.
І той портрет розмножений впізнаєш,
і з кожного щось вічне забери –
папір жовтіє, довгий шлях – в безкрає,
і що не крок – портрет горить, горить…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”) (З циклу “Фотокартки”) Як пам’ять відбілить і кров свою очистить?.. Порошиться блакить на Дерево безлисте. І тріщина вузька – то й сніг не западає. А […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, стіну розсунув, тишу розпечатав – і лопнуло повітря, наче шовк, нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Сніги” 1. Перший сніг Утративши непевну вись, принижений вітрами, погаслий жайвір падав вниз, провалювавсь над нами. Зіщулившись, вода німа його не відбивала, бо слухала, як йде […]...
- Павло Мовчан – Портрет Ван-Гога Смеркаються трави, весь день зеленивши повітря, кульбаби злітають угору, немов пухирці, скупою здається вечірня палітра: малиновий захід і луг в молоці. На спадкові віку життя […]...
- Павло Мовчан – Вечірнє (З циклу “Золоті ключі”) (З циклу “Золоті ключі”) Де ж ти журно, круче, крячеш, що тебе я і не бачу? Чи від поклику відстав, чи всотала висота? На вустах […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Відлуння війни” 1. На півдорозі зупинивсь. І озираюсь на прожите: там всі обличчя запеклись і погляди сердиті… А поруч – літо: при воді танцюють сині бабки… Не […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Перевтілення” 1. Струмуючий далекий часу гук крізь оболонку вапняну кулясту просочується – шовкопрядний звук надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно на […]...
- Микола Луків – Портрет жіночий на стіні Портрет жіночий на стіні, У грубі жевріють вуглинки, І тихо-тихо, як у сні, Пливуть за вікнами сніжинки. Пливуть за ними дні й літа, Уже і […]...
- Павло Мовчан – Шляхи, не нами вибрані О жебрацькі шляхи – на узбіччях солома золотими скарбами утоптана в твань… Від’їжджаємо ми – нас вивозять із дому на далеку Сибір без ридань. Ну […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Казахський альбом” 1. Оголюються ребра Алатау, збігає сніг водою з висоти, все вище й вище виповзають трави, все далі й далі відхлинаєш ти… І холод розростається у […]...
- Вірш Лесі Українки – Жіночий портрет Ти чесна жінка, ти не продаєш своєї вроди й пестощів за гроші, нещирих поцілунків не даєш за лакомство нещасне, за розкоші. Ти горда жінка, ти […]...
- Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава…” Ні квітка безіменна, ні трава ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях тебе на мить […]...
- Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття вкрили дорогу? Вода наполовину […]...
- Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, в мені та поза мною хтось рішення приймав, відверто нотував то тінню по стіні, то по мені стіною, то розчином […]...
- Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на […]...
- Павло Мовчан – Взаємозв’язок Твердішають в пальцях суглоби повільно, хоч тоншають жили в зап’ясті щодня, та я відчуваю: у нас є щось спільне з вербою, що зростом усіх обганя. […]...
- Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос […]...
- Павло Мовчан – “Папір зіжмаканий…” Папір зіжмаканий, мов з мертвого обличчя маска, не білістю відстрахує, а м’якістю: не розрівнять його до чистоти дзеркальної… І не розтане він, і не повстане… […]...
- Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, білість втративши лунку, мов ганчірка, сніг забутий дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, він відразу викликав: сніг – не сніг, якась […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір…” І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, і […]...
- Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...
- Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі крижинками згадки давно затяглись. […]...
- Павло Мовчан – По цей бік явини Зріднився, зодностайнивсь, розчинивсь… І поштовхи відчув земні у тілі. Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз, і прибувало світло білим-біле… Цвітінням стать, білінням пелюсток… Якби не […]...
- Павло Мовчан – Набравши води Війнула жовтизна і дзеркало криничне замислилось, немов відчуло глибину, і ти щось заспівав, та голос був незвичним: веселу починав, а вийшло на сумну… З чола […]...
- Павло Мовчан – Мікеланджело Ну що йому та різьблена печаль, студений мрамур, як вода в криниці, вилискує, цямрований в очах, овально входить в здвоєні зіниці. …Стегно. Коліно. Випукле плече. […]...
- Павло Мовчан – Літери Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, і порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу […]...
- Павло Мовчан – Казка Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царства стрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки; хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши, рушники комусь хтось ткав, душу […]...
- Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
- Павло Мовчан – Райдужна брама Хтось в райдугу ввійшов ген там на косогорі, і одяг спалахнув на плечах, і погас… І стала, наче дух, та постать геть прозора, спинилася на […]...
- Павло Мовчан – Нічний гість З губ знявши усміх, мов каблучку, він без потайності сказав, що вчора селезнем літав, та хтось в крило йому улучив – бо раптом рану показав… […]...
- Павло Глазовий – Марків список Марко гроші позичає – голубом туркоче, А позичить – зволікає, віддавать не хоче. Раз його один знайомий здибав та й питає: – Ти коли повернеш […]...
- Павло Мовчан – Гравюри Георгія Якутовича 1. Сутінь фарби розмиває, сполучає з криком тінь і вплітає вовчу зграю в чагарі густим-густі. Ось вони: летять жарини, пропікаючи наскрізь м’якуш зваляної днини: капле […]...
- Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху когось видивляв, та ніхто не являвся. […]...
- Павло Мовчан – Приростання Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно – спробуй з-під нього хоча б бадилинку добуть… Біла сорочка пристала до тіла так щільно, з шкурою треба […]...
- Павло Мовчан – “Ця тиша – наче плач дитячий серед ночі…” Ця тиша, – наче плач дитячий серед ночі: спалахує, горить, підчорнена вогнем, і лускається скло – хтось голосно регоче, упавши, замовка – створіння кам’яне… І […]...
- Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля розширила очам роздолля, і тану я, мов грудка солі, – вітри гуляють подовколлям: роздмухують, розносять нас, щоб запліднить біжучий час… […]...
- Павло Мовчан – По льоду (за мотивами народної пісні) По льоду, по льоду свою долю поведу. Доле моя швидкоткана, під тобою крига тане… Жовта тріщина біжить, щоб заткати білу нить. Луб’янії личаки ковзають уздовж […]...
- Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли…” У сутінках і трави сутеніли, і олово важке несла ріка, лиш рушники на цвинтарі біліли, затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше […]...
- Павло Мовчан – Кілька здряпин на дні казана Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог – далеко… Покинутий давно, та не забутий, ні… Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки: знесилені тіла та […]...