Війнула жовтизна і дзеркало криничне
замислилось, немов відчуло глибину,
і ти щось заспівав, та голос був незвичним:
веселу починав, а вийшло на сумну…
З чола свого хотів був зняти павутину,
та пучками відчув, як в’їлася вона…
І радісно було в оцю погожу днину,
хоч радість і була зісподу вже сумна.
Дивився на люпин, але, крім зерен, бачив
сухе стебло, вогонь, що палить всіх і вся…
До вишні притуливсь – яка ж вона гаряча! –
і листя аж за тин вогнем перевиса.
Жалка трава пече… і ти печеш, мов докір:
ні пам’ять відхилить, ні мовою згасить…
І чую, чую я, який підступний спокій,
під попелом долонь забутий жар горить…
Ось перса, ось плече, ось губи – попіл здмухав,
обвуглена, як ніч, але ж це ти, це ти
виходиш із очей, огромлюєшся слухом,
вкриваєш наготу вже листям золотим…
І дзеркало води доповнює забуте:
то посмішку, то вуст обвуглені кутки…
Та хтось гука: – Павло! –
Все – глухота і сутінь…
І випада відро в криницю із руки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод…” На дзеркало води вже дише сизо холод, розмивчасто тремтять углиблі береги, і високо росте туману мур навколо, і подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, […]...
- Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, і ручі конюхи вже білять коням боки, і так, без поводів, пускають їх […]...
- Павло Мовчан – “Сріблясті ланцюжки води…” Сріблясті ланцюжки води звисали з стріх і дзеленчали, і тупо блимала лопата в кутку сіней. Ручай калюжив через двір і важко, майже неможливо, було робить […]...
- Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої…” Вечірня мідь води лункої повітря плющила тверде, і хвилями мінився колір – на золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті випурхувала камінцем, повітря тріскалось […]...
- Павло Мовчан – Вододіл Стають далекими, найдальшими… незримими… Та й чи були вони, чи називались зимами! З гори котились комельгом, розтанули сніги мої, йменовані літами… Я скручував паперу білі […]...
- Павло Мовчан – Дзеркала На обрії хмари, мов сходи в безкрає, і очі по них піднялись у зеніт, кого все шукаю, кого видивляю? І поглядом гострим розколюю лід… – […]...
- Павло Мовчан – При березі Вода в ставку блищала запитально: навіщо ліс згущає клейкоту? Дерева відбивались не дзеркально, а нурилися листям в тісноту… Рибалка в дно впирався головою, сорочку жабуринням […]...
- Павло Мовчан – М’язи голосу Не змірять відстані ні шепотом, ні криком; лиш нині є, вчорашнього нема… Кричав, кричав, неначе двері смикав: ніч безвідлунна, темрява німа… І видихав у целофан […]...
- Павло Мовчан – Ти – простір В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя: у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,- невже ж є тобою ота заплощинна облуда, що в паузах серця на шкло […]...
- Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить…” Болючішає зелень і блакить, і дзеркало зістаріле болить, хоч бачу, як струмує риса в ньому; твоє обличчя в струмі золотому вже не твоє, а натяк […]...
- Павло Мовчан – “Серпневий запах кропу й лободи…” Серпневий запах кропу й лободи мене будив, як нашатир, від сплячки: ввіходив в очі смутком синій дим, калину тлила родова гарячка… Немовби досі був у […]...
- Павло Мовчан – “Сосна, мов шлях, припала пилом…” Сосна, мов шлях, припала пилом, траву торішню тінь палила, і довкруг дерева ходила стара шкапина односила. На дереві, на кінській шерсті відбилася безбарвність дня, через […]...
- Павло Мовчан – Доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, вільшина порошить жовтавий пилок, доцільно біліє суха бадилина, а поряд пронозить шиласта зелина знекровлений снігом трухлявий листок. Димок […]...
- Павло Мовчан – “…Нема вороття… І там над водою…” …Нема вороття… І там над водою зоставив відбиток зі шкірою свій, колеса ж забрали дорогу з собою, згорнулася курява в жовтий сувій… І листя згорнулось, […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – “Що попереду жде нас?..” Що попереду жде нас? Попереду жде… Чи не те, що й позаду? Гнізда в кронах горять, як лампади, зеленіє вода, від тепла зеленіє вона чи […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч раптом випроставсь туман; це – спіткання неминуче, як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою небо, випите до […]...
- Павло Мовчан – Одного липневого дня Суниці я збирав на дні окопу, там наскрізь тишу стелюх-мох прошив, липневий вітер тихо, одностопо ходив ізбоку й глицю порошив. Про смерть ані півслова, ні […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
- Павло Мовчан – Літери Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, і порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу […]...
- Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, обертаю і попіл мирянам на сіль, […]...
- Микола Вінграновський – Води із очерету хлюпавиця Води із очерету хлюпавиця, І місяця над очеретом ріг, Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, Та неба сонь, та синя сонь доріг… Я не поквапився. […]...
- Олесь Гончар – Бура трава без води Бура трава без води В гарячім конанні злягла. Над степом, од сонця рудим, Дзвінка пролітала стріла. Все заглушила на мить Сила стріли молода. Повітря навкруг […]...
- Дмитро Загул – “Тихі води зашуміли…” Тихі води зашуміли, Розбудила їх весна – Струни серця забриніли, Ллється пісня голосна. Луг співає враз зі мною, Довгий смуток мій умер – Все, що […]...
- Павло Мовчан – Історичні ремінісценції Ми йшли за водою урівень з водою вздовж річки-річанки, і хвилі ішли лугові, комишанки… І князь наш, вожатий, мечем розмикав всі загати, щоб вільно було […]...
- Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, у дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз […]...
- Павло Мовчан – “Криниця. Стану над водою…” Криниця. Стану над водою, уп’юся суттінню густою, і відра попелом ущерть наповняться. А ніч, як смерть, все перепалить, перетлить… І жахко з відер воду пить. […]...
- Павло Мовчан – Пам’яті композитора Якуба Мунка АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ Волохатий звук гобоя ходить вперто за тобою, та не тане віск у вухах, хоч труба жарінням жбуха. […]...
- Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть…” Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, і вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то […]...
- Павло Мовчан – Спасівка Вивертає вітер крону срібним сподом догори. У корінні сік холоне, медом виступа з кори. Камінь вивернувся сподом і обличчя оголив, капає смола з колоди, що […]...
- Павло Мовчан – Ягода Суничино терпка, жарка і недозріла, тверда моя рука торкнулась твого тіла і зранила – прости… Як тепер кров замовить? Невже ж занапастив душі святу основу?.. […]...
- Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, […]...
- Павло Мовчан – “Реалізується прощання…” Реалізується прощання, і зосереджується біль до спазматичного мовчання у серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, добувши звуки з глибини, мов згустки крові: лю-ба, лю-ба… […]...
- Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
- Павло Мовчан – Осінній пейзаж з вороном Дощик-шепотун, поторкаючи листя, викрапував думку про вічне та тлінне, про те, що і небо від давності трісло, що все проминуще, лиш хмари постійні. Заслухані в […]...
- Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки…” Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, але маліє час, як пам’ять […]...
- Павло Мовчан – Ремінісценції Круг містечка Берестечка на чотири милі мене славні запорожці своїм трупом вкрили. Т. Г. Шевченко 1. Під листям калиновим спить товариство, і кобза вилунює лоном […]...
- Павло Мовчан – “Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала…” Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала, і півень тебе не сягає вже криком, вже і дорога потовщала в палець, і слід затягло у глибини […]...