Павло Мовчан – “…Нема вороття… І там над водою…”

…Нема вороття… І там над водою
зоставив відбиток зі шкірою свій,
колеса ж забрали дорогу з собою,
згорнулася курява в жовтий сувій…

І листя згорнулось, зосталась солома,
і котиться слідом відлуння клубок…
У згадках затримать не вдасться нікому,
бо википів образ окропом з думок.

І падає камінь в згвалтовану воду –
і бризкає дзеркало сім’ям дрібним,
глуху порожнечу відкривши на споді,
де є площина і нема глибини…

І згорнуто землю від краю до краю,
і вітер видмухує птахів з труби.
І замість “було” є лиш вигук “немає!”.
А пам’ять твоя – то жебрацькі скарби.

Павло Мовчан – “…Нема вороття… І там над водою…” вірш.