Павло Мовчан – “Диму пряжа над водою…”

І день іде…
Т. Г. Шевченко

Диму пряжа над водою
випрялась сама собою,
сам собою смуток зріс,
очі звузивши для сліз,
тільки сухо ув очах,
очі з розпачу кричать:
день минув, і в проминуле
відліта твоя зозуля,
на тину відцвів панич,
відлунав в минуле клич,
не повторяться ніколи
оті хмари ясночолі,
і не висвітиться знов
в бутлі сонячне вино.
Скажеш ти, та вже не так,
мовби поміняєш знак
в слові “жаль” на кругле “о”,
скажеш “буде”, ні – “було”,
за водою відпливло…
І встає туман ростучий,
мов шукаючи сполучень
з проминулим, тіньовим,
з неба дзеркалом кривим.
З пам’яттю і з тим, що є,
в’яже прядиво своє.
Він росте, а не минає,
суттінню тебе єднає
з днем примарним і життям,
з неминучим забуттям.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,67 out of 5)
Павло Мовчан – “Диму пряжа над водою…” вірш.