Павло Мовчан – Тінь

Все глибше входить в землю спека,
і ширша подих, що не крок.
І пада тінь моя далека
по той бік річки на пісок.
Угору золото струмує,
донизу темне скло тече.
Висока ніч стоїть ошую,
правобіч – гине день з очей…
А посередині ти крочиш.
Куди не ступиш – в центрі ти;
посеред дня, посеред ночі,
посеред світла, темноти…
І лише тінь твоя кружляє;
то лащиться, бува, до ніг,
то ниттю в далечінь безкраю
розмотується без доріг.
То підіймається угору
стовпом високим смоляним,
а то сягає, наче корінь,
аж соляної глибини.
І то донизу тебе смиче,
то стрімко вгору порива.
Глянь, на рахманному обличчі
знов закущилася трава.
А плечі врізались у кручу,
підперши береги круті…
Піднімеш пучку й миттю влучиш
в очей джерела золоті.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)
Павло Мовчан – Тінь вірш.