Павло Мовчан – За мотивами казки

В продухвині вікна, ув ополонці зору
синіє глибина фарбованого моря,
і чайок пелюстки, біліючи, не тонуть,
дрібненької луски у мене жмені повні:
долоні розтулив – всеможна щезла щука,
нічого не зловив, хоч срібла повні руки…
Стоїть холодна піч, облуплена до глини,
та в ополонках віч виблискують рибини…
Втішаючи мене – дурненького Омелька –
в долонях кит сяйне,
а не сніття дрібненьке…
Раденький, бо дурний, що щастя превелике
добуду з глибини відерцем, зшитим з лика…
Не випущу, о ні! його я вже ніколи,
нехай воно мені схотінки всі уволить…
На пучках перебрав те, що мені потрібно:
– Літа! – я їх вже мав… – Достаток!
– в жменях срібло…
– Любов! – я мук зазнав… – Життя!
– зника безслідно…
Надії на плаву, як чайок пелюстини…
Радію, що живу, задивлений в глибини…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – За мотивами казки вірш.