Павло Мовчан – Пізньої осені

Понад водою птах стеливсь,
понад водою голубою
ширяв уже пожухлий лист
і застив літо сам собою.
Вода засмучена була,
бо скаламучена дощами;
в ній мокло білих два крила,
що небо зменшили над нами.
Відбитий прохолодний день
дививсь на вимиті обличчя,
не віднаходячи ніде
слідів минулого величчя.
Погнуті списи комишу,
і хвиля, здрібнена на скалки,
і згорнуто у дупла шум –
там сплять передсвітом три мавки.
Лише незмигно з глибини,
де ледве мріли куширища,
дивилось поглядом ясним
веселе сонячне очище.

Павло Мовчан – Пізньої осені вірш.