Павло Мовчан – “Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь…”

Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь
в талих водах, на скибах рахманних.
Був і степом, і полем колись,
величався життям дерев’яним.
І на пам’яті вже ні слідів:
ручаї постинали й підошви,
і життя, розчинившись в воді,
кров згорнула у кілька горошин.
До подини і погляд вже збіг,
губ куточки течуть до долини,
щоб ізнов перейти колись в сніг,
а з снігів – в горлові крапелини.
Наповіщо той досвід мені,
сніговий, водяний колообіг,
швидкопіняві дні водяні,
краплі крові в багатій оздобі?
І навіщо цей дзвін ножовий
ручаїв та струмків змійкуватих.
Та лунає вже крик горловий,
щоб, як стрічку, цей чин перетяти!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь…” вірш.