Павло Мовчан – “Промінь розщеплює зруб і вино каламутить…”

Промінь розщеплює зруб і вино каламутить,
вузить зіниці, жолобить лице.
Думка глибока, добувшись до суті,
хрестики ставить твердим олівцем.
Тріщина вуст вже давно кровоточить.,
ящірка крові хутко біжить,
тиснеш ти соки, до слади охочий,
з вічних ремесел знаєш лиш – жить.
Думать про завтра – прагнути втіхи,
променем нуритись в простір єства
і добувати, як зерня з горіха,
тільки ж дива та тільки ж дива…
Думка – це що, наповіщо, ізвідки? –
сховок марнот чи криївка оман?..
Сприкрилось хрестиком ставити мітки:
тирлич, двидерево чи дурноп’ян…
Не обізветься – клич, хоч надсядься –
жодна рослина і жоден пташок.
Думка найвища відбилась в ознаці,
в кожну долоню вгативши гвіздок.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Промінь розщеплює зруб і вино каламутить…” вірш.