Павло Мовчан – У лузі

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина…” Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, і голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, і слово, […]...
2. Микола Вінграновський – У синьому небі я висіяв ліс У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів і беріз, У синьому небі з берези і […]...
3. Павло Мовчан – Крапля Ще до вчора, ще до вчора крапля ця була прозора, в глибині її стозорій відбивалось море, море. Лебедино аж донині ходять небом хмари сині, і […]...
4. Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, де тільки ти і ні душі навколо, уздрів і скляк: блукало в тому полі сто тіней. В полі, синьому, […]...
5. Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно…” Ти – світла далечінь, простелена рівнинно, прозора та дзвінка, немов погожа днина, в тобі блакить лунка і крила журавлині, співучі павутини пряде твоя рука. Люблю […]...
6. Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі – не зауважений ніким сам у собі й для неба ти […]...
7. Павло Мовчан – Віщування Густіє, проростає крізь повсть стару і бруд, на глибині ховає окравки шворок, пут… Скрадаючи буденність, латаючи життя, ллє струмені зелені у жмені – для пиття. […]...
8. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик на синьому небі, скіфський лук у відчаї в небо закинутий, з перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” або занурений на […]...
9. Павло Мовчан – Два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: учора – далечінь прозоро-молода, сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, замуливсь білий день, мов пойняла вода. І […]...
10. Павло Мовчан – Золоті копальні На заході скарби золочені вогніють, їх щойно добули з копалень літніх днів; жарини ластівок, в повітрі безліч ліній прокресливши, згасають в осмерклій глибині. Скресають плями […]...
11. Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
12. Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче? Пізнав же і ти часу повну всевладність, проклюнулось знову в долоні зерно, і жорна гуркочуть давно безпорадно, і камінь зітерся давним-предавно… На що ти спроможен? […]...
13. Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
14. Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч […]...
15. Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, здійнявсь вище гаю, село затопив: і тонуть відвільглі і звуки, і кроки, і перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі […]...
16. Павло Мовчан – “Прощай, прости, моя химеро!..” Прощай, прости моя химеро! Солодкомовна, вітропера, що кублилась в моїй душі… За спиною стрільнули двері – лети, спіши на бариші… Я малював тебе росою, вологим […]...
17. Павло Мовчан – “Загнуздані…” Загнуздані крижасті ясени дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, обчухрана, ребриста, прорвалась з-під землі. І вороння, мов […]...
18. Микола Хвильовий – Пісня з тракту Битий шлях. Життя. Тюпали верхів’я …тюпали, потюпали – далі. Похнюпливі коні поштові, пісок і батіг в колесо …Чи то – передок, чи то – човен, […]...
19. Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, так наче хоче очі задобрить облудним світлом, полиском сталевим, що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, то пронесе […]...
20. Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
21. Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені…” У передвіщеннях мені являлись образи сумні: то наче скачу на коні і нагло падаю додолу – одна нога ще в стремені, а голова скородить поле. […]...
22. Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, і, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла і біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях […]...
23. Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, наче півень на тину, і лякає лунко знову гомінку самотину. Перекинься карим зглядом через хмизяні дими, весняну веселість саду в розкіш літа […]...
24. Марта Тарнавська – Запрошення Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча). Ах, підніми на приязне […]...
25. Павло Мовчан – Гравюри Георгія Якутовича 1. Сутінь фарби розмиває, сполучає з криком тінь і вплітає вовчу зграю в чагарі густим-густі. Ось вони: летять жарини, пропікаючи наскрізь м’якуш зваляної днини: капле […]...
26. Павло Мовчан – “Шум вітру згасав… то спалахував зримо…” Шум вітру згасав… то спалахував зримо, то ніби зазубрини лісу рівняв, то наче чіплявся повісмами диму за вістря ялини і стовбур хитав… Я в паузах […]...
27. Павло Мовчан – Згортання У царстві спокою вивершувався світ і птичі голоси виблискують черлено. Лелеки молоді, почавши свій політ, спалахують крильми і схлипують блаженно. У промені життя струмує голос […]...
28. Павло Мовчан – Далеке-дитяче Вогнем смичка обпалено горшки, в затишку срібному цвіркун снує кубельце, на конях синіх ручі дітваки до ставу йдуть – брязкотить відерце. Вишнева спіль на глиняній […]...
29. Павло Мовчан – Нитка Одна – на стільки літ! Один, та я не знаю… Зав’язується світ – і ні кінця, ні краю протяжності його, і вузол цей єдиний, єдиний […]...
30. Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
31. Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
32. Павло Мовчан – З дитинства День риштований шелестом лісу – підіймаєшся вгору, аж очі холонуть, і рука розгортає єдвабну завісу, навивається шовк на долоню. Як все видно: ясна на осонні […]...
33. Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, і аркуш паперу кружляє, як лебідь, і рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в […]...
34. Павло Мовчан – Через ліс З оленкою в руці сидів я на узліссі: метелики цвіли, снувала мурашва, світилася трава, і промені навскісні, лунаючи, ішли крізь чисті дерева. На вічній глибині, […]...
35. Павло Мовчан – Серпневе В пониззі, ген, вогні жаріють, аж золотіють береги, легкі підпалини чорніють на хмарах ніжно-голубих. Легкавий дух переймом з яру іде поволеньки на схід, де засвітився […]...
36. Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі…” Вже смеркла вода. І дерева глибокі верхів’ями нурились в прірву німу, мов лійка, округлене широко око несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і […]...
37. Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал Чаклун безвухий та облудний крізь камінь пильно прозирав, і бачив жовтий степ безлюдний, сухий курай, щетини трав. Серпи іржаві, роги смерті, квадрати, кола та хрести, […]...
38. Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, посеред хати камінь лисий, на ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, що лобом […]...
39. Павло Мовчан – “Золототканні шати в панни…” Золототканні шати в панни, золотообідні ридвани, соломою їй мостять шлях, і ходять коні в постолах. У панни Ганни серце з воску, її покривдити так просто: […]...
40. Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, коли відчував всю безмежність […]...