Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав…”

Прорізався промінь і даль розпечатав:
кругліють на пагорбі сірі ягнята,
і стежка невмітно повзе до воріт,
де вічність спинилась, притишивши хід…
Вкрива забуття імена тимчасові,
і мох проростає у кожному слові;
рукою ведеш по гранітній скрижалі –
гладенька, немовби і слів не бувало.
Іржа доїда на надгрібках розп’яття –
чи то за життя ще триває розплата?
А хто? І звідкіль? І якої був долі? –
питай хоч дерев, а хоч вітру у полі…
Вербовий свисток павутинку сотає,
і вітру клубок з косогору збігає.
Малий пастушок, прихиливши вербицю,
у небі пасе позолочену птицю,
байдужий до того, що вогнище мідне
роздмухали труби під небо погідне,
і тлиться залізо, і тоншає камінь…
Летить павутинка тонка над віками.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 4,25 out of 5)
Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав…” вірш.