Павло Мовчан – “Соловейку маленький…”

(З циклу “Золоті ключі”)

– Соловейку маленький,
чом твій голос тоненький?
– А тому, що ніч така,
як безодня – глибока.
Та мій голос без жалю,
я співаю, не квилю…
– Соловейку, соловій,
ніби голка, голос твій,
протягнув крізь груди нить,
але серце не болить…
– Серце, серденько моє,
ткнуте голки гострієм,
чом ти каменем тяжиш
і не б’єшся, не болиш?
Наче жорен, мелеш кров –
вохра сиплеться струмком…
– А я тим тобі важке,
що життя сипким-сипке…
Як водиця у пісок,
в землю входиш що не крок…
усякаєш щохвилини:
повнить жильні порожнини
синюватий порошок.
Порох шерхне на устах,
непрошита глухота,
а на грудях меч лежить,-
ходить колом чорна нить –
навиває голосок,-
довкіл серденька клубок.
– Соловейку, соловій,
в моїм серці занімій…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” вірш.