Павло Мовчан – Вощане щастя

Життя нам щастя обіцяло…
воно ж, мов усмішка швидка,
торкнувшись губ, мигцем розтало,
стекло по битих черепках.
Але ж… листочок тополиний,
і гіркуватий сік трави,
і в пучках скорена стеблина,
і дух ширястий жаливи –
є складниками того щастя,
якого не помітив ти,
бо зір навиклий до контрастів,
язик – до слади й гіркоти…
Не впізнане на смак, на дотик
і не означене, воно
торкалось, мов вербовий котик,
солодким прикидалось сном.
То завмирало мінералом,
світилось рівно, мов кристал,
росою в очі зазирало,
ламало дзеркала овал.
Вощане щастя… в ньому можна
втопити губи, крик втопить;
життя ж своє в стільник порожній
розлить і щастям запліднить…



Павло Мовчан – Вощане щастя вірш.