Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся…”

Я йду у час, а ти йдеш в позачасся
з лукавим зблиском краплених очей.
Ну як тобі в минувшині прекрасній?
Не тісно? Ні? – і докір не пече?
За кущ трави чіпляюся руками,
аби пісок струмуючий не зніс.
Потужний плин, хоча на шиї камінь,
і ясно черепашками обріс…
Несе, несе, і я за все хапаюсь:
за спогади, за снігу ланцюжок –
на ньому, наче гирька, я хитаюсь,
та сиплеться з годинника пісок…
Порошить очі, засипає горло,
і гембелем зсередини струже;
потужний струм – перед очима чорно…
І чорно у минувшині – невже?
Тому ми й розминулись, що безвічне
не рушене ні спогадом, ні сном…
О де ж твої долоні перестрічні,
невже й вони присипані піском?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся…” вірш.