Павло Мовчан – Полеміст Іван Вишенський

– О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош!
О бедное твое весиле!

Іван Вишенський

Яко наг, яко благ перед вами – навстіжний,
від зуроків ні голки, ні нитки нема,
і кульбабка в устах – закипаюча ніжність,
під ногами під босими ходить зима…
Всю нерівність доріг, гостроту мандрівничу
в свою плоть заскалив, холоднечу ввібрав,
вгамував сум’ятливе повітря обличчям,
зосередивши біль на кінечку пера.
О цей крик на корі – ножова кровотеча,
з щілин літер бив струм голосним джерелом,
щоб забарвить теплом нахололу пустечу,
де мовчання свою гіркоту стерегло!
Звук розвітрений ніжність роздмухав,
жар засипав червоний в глибокі рядки:
“Слово суще – це свідчення духу,
у якому твої розчинились думки”.
Згляньсь на поклик душі, на іржу під’язику,
на широкість очей і убозтво руки;
з кожним подихом в плоть входить простір безликий:
оболонку душі розпошир на боки!
Хай вмістилищем слів стануть жили – не горло,
щоб, розтявши зап’ястя, ти міг написать:
“Кожне слово лихе на вустах гріхотворних
най навіки замкне металева печать!”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Полеміст Іван Вишенський вірш.