Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове…”

Прийшла ти до мене, пречиста любове,
і вирвала з вуст моїх з коренем слово,
і подихом горло порожнє спалила,
гукнути – нема кого, мовкнуть – несила.

З подяки, з оскарження, може, з розпуки,
простерши до неба обпалені руки,
біжу я на гору, де хмара синіє…
На вічну плавбу та хмарина, Маріє.

Гора все крутіша, а хмара – все далі,
а в мене, а в мене – все більше печалі,
у горлі обвуглене корчиться слово:
яка ж ти швидка, мимойдуча любове!



Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове…” вірш.