Павло Мовчан – Вдовине (Повоєнне)

Синіє до хати зозулине око,
сирітно, незатишно, зболено так,
що чашка в руці перехлюпує соком,
вростаючи гостро в кулак.

Оце ж бо твій дім, самото-удовице:
побілені стіни, долівка німа,
крок ступиш – і зяє безодня-криниця,
вода невтоленна, шалена зима.

Оце ж бо твій дім – погніздовище суму,
де дві горошини до стелі ростуть,
де дві намистини – аж болісно здумать –
ще й досі на шиї вишнево цвітуть.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Вдовине (Повоєнне) вірш.