Поєдную з безмежністю буденність,
з незримим рухом вітру – сталість гір,
тепло хвилясте – з поглядом зеленим,
з блакиттю неба – глибину сузір.
Слова твої поєдную з думками;
ані шпаринки – все життя всуціль
залите вщерть червневими медами:
засолодили і приспали біль…
Оскома приспана з губ злизана лестивістю,
і погляд входить в погляд, як вода,
але душа вчуває зору кривості
і прагне швидше випурхнуть з гнізда..
Десь щось не так… Чи звузивсь отвір зору,
чи погляд мій об сутінь пощербивсь,
дивлюсь крізь тебе, мов крізь шкло прозоре:
твій образ нагло збільшивсь й відступивсь.
У твоїм лоні, виповненім світлом,
побачив я, як вільно плавав плід,
і він єднав зі світлом поцейсвітним
весь потойсвітньо-невичерпний рід.
Крізь мене нитка боляче й незримо
назад соталась, ткалася вперед,
крізь очі теж снувалась нитка… диму…
а на губах червневий танув мед.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове…” В зіниці зневірені, сестро-любове, вп’ялись колоски чи луската полова: не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся; минається літо, і я проминуся… Руками, губами, словами-медами… Зостанеться […]...
- Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, як грози сталева нитка пересновує туман, і луни щербатий злиток деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не […]...
- Павло Мовчан – Пам’яті Василя Шукшина З землі повстале в землю повертає, та дух кріпить надія вікова: безсмертні всі, і згину нам немає, немає, друже, бо живі слова. Нам легко так […]...
- Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу…” Я віддирав себе від світу: кровоточив і зір, і слух, і обпікав все тіло вітер, ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: […]...
- Павло Мовчан – Світло Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь, та жоден листок на кущі не хитався. Судомою зору і дзеркалом слуху когось видивляв, та ніхто не являвся. […]...
- Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, зір випромінює тепло, і, багатіючи від згуби, не ділить на добро та зло ні обширів земних, […]...
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари…” Обтяжені світлом, вгиналися хмари, і срібло крізь отвори туго струмить, спалахує біло на віддихах пара, і грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух […]...
- Павло Мовчан – День дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, і від тиску паркан аж гуде, облітає, сплива позолота, іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, відлітаєш на повен свій зріст: […]...
- Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, у дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз […]...
- Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням…” Відлучена іменням та бажанням бути іншою, чужою – від самої себе. Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш і озираєшся, чи не впізнають […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
- Павло Мовчан – “Волоподібний місяць впирає в груди роги…” Волоподібний місяць впирає в груди роги. Спокійний, мов Себастьян, завмер, аби не ворушилась на мені стерня. Лежу у полі, і мене простір оглядає… Свобода самоти, […]...
- Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом…” І мерхли хмарини, напоєні світлом, міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу вчувалась широкість небесна на розмах крила, і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні сніги крапкували потульні – теплом для […]...
- Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання…” Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання, побачив крізь полум’я обрій востаннє: він синьою ниткою хутко горів, і пустка творилась внизу та вгорі, і шлях западався у землю, […]...
- Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши про пташку, що билась у вікна крильми, забув і про збільшену шибкою душу, збудився і світлом видіння розмив. І […]...
- Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… лиш дучка лишилась – гуде […]...
- Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, і коршак у пошуках суші заточує лет, розмотана нитка сотається в небо від тіні, та слово благальне на […]...
- Герасим’юк Василь – Жовта нитка буде Жовта нитка буде. Нитка жовта. Жовта барва горбиться, як віск. Ти не щез – на полотні зійшов ти проступаєш, як осінній ліс крізь імлу досвітню. […]...
- Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна […]...
- Павло Мовчан – Джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, виштовхується все в космічну порожнину, і вивергнутий т и уже в наступну днину, аби […]...
- Павло Мовчан – Душа прозориться до дна Ніяковіючи цвіте жовтенький підбіл. Пахнуть трави. Жовто-зелено, кучеряво берези повняться. Теплінь… І на прозору волосінь нанизує хмарини жайвір. Скрипить, розхитана іржаво, при окоренку вербна тінь, […]...
- Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, так наче хоче очі задобрить облудним світлом, полиском сталевим, що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, то пронесе […]...
- Павло Мовчан – Вічна основа (З циклу “Вишивки”) Ти вишита була на полотні… Коли ж угору руки підіймала, тріщала заполоч – махала ти мені, а я був тінню – рухавсь […]...
- Павло Мовчан – Далеке-дитяче Вогнем смичка обпалено горшки, в затишку срібному цвіркун снує кубельце, на конях синіх ручі дітваки до ставу йдуть – брязкотить відерце. Вишнева спіль на глиняній […]...
- Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного…” Блакитне додалося до блакитного і засмутилося – пригадалось літо, мов протяжний поклик. Ти – на піску! А погляд закороткий, щоб тебе торкнутись… Та що слова? […]...
- Павло Мовчан – Шляхи Данте (Уривок із поеми) Красна велич руїн, – розімкнулася пам’ять, увіходимо ми в храм щорічних скорбот, де тинька обсипається, світяться плями, чорнота проступає крізь шар позолот. Непомітно павуття вдихаєш […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
- Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт…” Твоє персидське око, мов графіт, розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса на полотні […]...
- Вірш Василя Симоненка – Україні Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім, Я тоді твоїм ім’ям радію І сумую іменем твоїм. Коли грозує далеч неокрая У передгроззі […]...
- Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
- Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям…” Болію днем, і жовтим листям, і стиглим окликом лелек, і променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, […]...
- Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь до болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і […]...
- Павло Мовчан – Повість про Уляну Осоргіну Егда же мужу єя на царских службах бывающу лето или два, иногда же по три лета во Астрахани, она же в те времена по вся […]...
- Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку листату ряску продува… Холодить […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
- Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, здійнявсь вище гаю, село затопив: і тонуть відвільглі і звуки, і кроки, і перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі […]...
- Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, стіну розсунув, тишу розпечатав – і лопнуло повітря, наче шовк, нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в […]...
- Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли…” У сутінках і трави сутеніли, і олово важке несла ріка, лиш рушники на цвинтарі біліли, затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше […]...