Павло Мовчан – Відповідь

Покликувач спраглий: чому все, для чого?
Як нитка крізь голку, тяглася дорога
крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах…
лиш дучка лишилась – гуде на вітрах,
мов випав сучок, і в плоть порожнясту
дощі затікають, негоди крапчасті.
Чому?! – покликаю, мов знаю кого.
І наче ступаю з води у вогонь.
І, жару вхопивши, з клейном на щоках,
покликую тишу: – Чом пусто в руках?! –
І очі порожні, у горлі свистить…
– Аби ти не смів покликать пустоти…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Відповідь вірш.