Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки

У тій криниці час стояв забутий, –
води із неї вже ніхто не пив,
у ній гніздилась чорнопера сутінь
і падав стрімко тільки дощ сліпий.

І маятник у ній не хилитався,
обличчя поспливали слюдяні,
і тхнуло нуддю та стоячим часом
так, ніби розкладався він на дні.

О водо мертва! Я тебе напився,
і позначила жили чорнота.
Я ліг грудьми – у тебе задивився:
перед очима чорна глухота…
Моя ти ямо! Тріснута зінице,
затерпли губи тамувати біль,
пружина крику впала у криницю,
і я відчув копальню у собі:

Але сіль вибрана – одна ропа зосталась,
волоссям в жилах мертвий час стояв,
замість води вхопив губами смалець
і тріснуте обличчя залатав!

Прибутий, бутий, вибутий, забутий, –
корону цямрин знято з моїх губ,
щоб нижче лет заточувала сутінь
і попелом виповнювався зруб.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки вірш.