Павло Мовчан – Непорушність

Не крона на мені, волосяниця,
і страшно із корінням розлучиться.
Було смикнувсь, але спинився вчасно,
бо рвався простір і тріщали прясла.
Повз мене йшли дерева кочівничі,
знебарвлені в буденному величчі,
і кидали зневажливо в мій бік:
– Незграбиться на вітрі чоловік. –
А я стояв і думав: “О ніщота!
Що бачите, те й тягнете до рота,
ще й пащекуєте, постояли б отут,
де з-під коріння витікає грунт”.
А сніг налиплий клонить вперто долу,
і в кожну складку проникає холод;
хоч руки іще корчаться в гілках,
рвонутись хочу… Зупиняє страх;
і струменем повітряним розгорне
всі пагорби, горбочки, могилки,
і ні струмка не стане, ні ріки –
одна земля безлика і потворна.
Отож стою на протягах осінніх
і чую: гляньте – дерево без тіні.
Бо увібрала тінь волосяниця,
аби у ній сховалась синя птиця,
щоб височів, немов дороговказ:
сюди, сюди ходу спрямує час;
аби не збився він на манівці,
тримаю землю міцно в кулаці.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 2,40 out of 5)
Павло Мовчан – Непорушність вірш.