Павло Мовчан – Обійми

І крякав крук, але довкруг ні хмарки,
і горобина, вибухнувши жарко,
аж іскрами розбризкалась навкіл.
А поруч з нею вільхи недогарки –
так ніби сонце ділене навпіл…
Сюди погонь, а туди сажа чорна,
сюди весілля, а туди печаль,
сюди оздоб’я, а туди потворність,
туди захлання, а сюди кришталь.
Все нарівно, бо світить на два боки,
і через мене поділ той проліг,
хоч він такий тонкий, але глибокий:
праворуч суцвіть, а ліворуч – сніг…
Сміюся одним оком, іншим плачу,
у півуста хвалю, у пів… хулю,
то серце – крига, то – як жар гаряче,
тим – проклинаю, а ось цим – люблю;
не зодностайнить ні очей, ні слуху;
і дві долоні врізнобіч летять,
так ніби прагну тим поривчим рухом
дві половини світу об’єднать.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)
Павло Мовчан – Обійми вірш.