Над кругом світовим,
над степом самосійним –
летить пилок, летить,
запліднюючи час,
щоб ми жили життям рослинним та подвійним,
щоб до землі коріння прикоренило нас.
Розлогий пройде шум, і голови схитнуться,
лиш літоросль повзуча не ляже на вітрах;
коріння родові в землі переплетуться,
минеться буревій, верхами пройде страх…
І випроставши дух в поставі стебловитій,
ми понесем пташок в коронах власних гнізд
назустріч теплим дням розгойданого літа,
і вихудла земля знов поженеться в зріст.
Тримайне міцно грунт корінням рідкуватим,
тримайте ув очах і простір, в мові ж – час…
Запліднена земля поверне наші втрати,
розкривши всі скарби на глибині для нас!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує…” Летить собі зозуленька та й кує про невтішне горенько про своє: прилетіла з вирію – все цвіте, куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, […]...
- Павло Мовчан – День дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, і від тиску паркан аж гуде, облітає, сплива позолота, іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, відлітаєш на повен свій зріст: […]...
- Павло Мовчан – До життя Прихилля серця, мови любота, – з твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, я маю все, і навіть гіркота, щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є […]...
- Павло Мовчан – Непорушність Не крона на мені, волосяниця, і страшно із корінням розлучиться. Було смикнувсь, але спинився вчасно, бо рвався простір і тріщали прясла. Повз мене йшли дерева […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір…” І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, і […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена…” Трава вереснева прощально зелена, і коник, немов з потойбіччя, сюрчить, і дзеркало ставу черленим-черлене за листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, […]...
- Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, куди ведуть усі, усі дороги,- для нас ще запечатана земля, повітря ще закручується в горлі, для захвату легені ще тісні, […]...
- Володимир Сосюра – Вже осені кругом передчуття Вже осені кругом передчуття… І павутиння срібно простяглося між саду віт. Упавши в небуття, пожовклий лист торкнув моє волосся, Немов шепнув: “Забудь, забудь про все, […]...
- Павло Мовчан – По-ступ Знов землю відчиняють грабарі – до глини прикрої вгрібаються лопати. Ізнову розпинають на горі необлітанну душечку крилату… Люд збайдужілий, під один кашкет підструганий, і на […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі…” Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи […]...
- Павло Мовчан – “Шпувало море, шум шумелий…” Шпувало море, шум шумелий розповивавсь у ширину. І випивали з нас джерела сипку важку речовину. У глибину землі й блакиті час виструмовував із нас. Кров […]...
- Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо…” Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, про те, що давно розпорошено вітром; зажди, це ж ти сам пороздмухував листя і хмари, як пух, розпустив волокнисті. […]...
- Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом…” Прибились сплесками, прихлюпалися гулом, обезтілесніли, легенькі, мов відлунок, лягли в ногах повільненько, заснули далекі ночі, ночі проминулі… Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка, кругліє яблуком на […]...
- Павло Мовчан – “Я вчора пив вино іржаве, як залізо…” Я вчора пив вино іржаве, як залізо, я з горя склянки дном собі вуста порізав, і розпустивши кров, в солодкому солоне ковтав залізо знов розверзисте, […]...
- Павло Мовчан – Про ніч Страхи та химороди ночі над головою туп-тупочуть… Чого ж вони від мене хочуть? Коли я сам сиджу, як страх: сніг замість пташок у руках і […]...
- Павло Мовчан – Щільність Довільним кольором зелено поля похилі узялися; не тішився, бо довкіл мене була земля, підшита лисом. Вона прозоро парувала, хоч у ярках сніги таїла. А ти […]...
- Павло Мовчан – Малюнок на вікні Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме […]...
- Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу…” Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив – життя ізкособочив, тих […]...
- Павло Мовчан – Триптих почуття 1. В’язень в коханні, в солодкім стражданні, муки мої, як вино, втіходайні. Змішана пам’ять з духом весняним радість приносить та й несказанну! Світло блаженності, щедро […]...
- Павло Мовчан – “Біля груби так святково…” Біля груби так святково вип’єш чай і будеш знов переважувати слово, що вимірює любов. Треба руки нам зігріти, не сполохавши вогонь, й наректи словами літа, […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
- Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, і аркуш паперу кружляє, як лебідь, і рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в […]...
- Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз…” Світліє корою прожилля беріз, їм сила незрима напружує віття: цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, і […]...
- Павло Мовчан – Гаряча дорога Розторочивсь поділ сорочки, бо пльондравсь довго по росі: на литках споришу листочки, під п’ятами гаряча сіль. Тепло твоє земля вбирала, за пазуху ти землю клав, […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – Жертовник Жертовний камінь на узвишші, хоч прохолов, та смертно дише… скрізь хилитається полин і гіркоту свою колише у жилах скручених стеблин. Сюди весною, мов на свято, […]...
- Павло Мовчан – Будяки Примарні, сухі, прямостійні, незламні пробились крізь товщі дощів та снігів… Як свідчення вічні чи спогади давні, вичісує вітер насіння з голів. І літо згорнувши у […]...
- Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, вода тамується і глибне; а там, де пройми голубів стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, що, мов забувши про […]...
- Павло Мовчан – Слідом за Продухвина в небі джерельно-блакитна на мить відчинилась, аби подививсь в безодняву далеч, у безмір неситу, куди наші душі відлинуть колись. Не страшно – бентежно, погідно, […]...
- Павло Мовчан – Лягти горізнач у траву Я не один – в сусідстві мурашви – уплетений в густе ткання трави: вбираю неба глибочінь ув очі, сухий ручай струмкоче по обоччі, засвідчує, що […]...
- Павло Мовчан – “І вітер ламкий, наче крига, кришився…” І вітер ламкий, наче крига, кришився, зникало з блакиті пташок клинописся, на біле біліше лягало, мов тінь, кришилася крейда на полотні – на білій стіні […]...
- Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава…” Ні квітка безіменна, ні трава ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях тебе на мить […]...
- Павло Мовчан – Заснув я у полі, поклавши під голову камінь Я сам-один заночував у полі: високий мур зростав на видноколі, поволі обгороджував мене; я тілом чув тяжіння неземне, тому й чіплявся за траву руками, під […]...
- Павло Мовчан – Хвала звуку Куди спішити дереву чи квітці? Підносить зріст угору, наче східці, насіння слів і захвату пилок на висоту довершених думок. Лускою риба пломінь віддзеркалить, щоб ми, […]...
- Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба так тягне холодом хмарин, що глибше входить сам у себе, аж чути скрип тугих пружин. І риби скид […]...
- Павло Мовчан – Вишивки І скопала грядочку завбільшки із латочку. Посадила квіточку – червоненьку цяточку. Рости, рости, квіточко, під вікном все літечко. Квітонька не виросла – до коріння вигасла. […]...
- Павло Мовчан – Відбиток на склі В постійнім пульсуванні сонця, у риб’ячому струмуванні, в крихкій кульбаб’ячій коронці є відповідь на всі питання про час, про рух, про дозрівання. У світлоносну хвилю […]...
- Павло Мовчан – Листопад Мідь тоншає, шерхльована вітрами, широкий звук летить над головами, що ледве й чуть, як цвяхи золоті пришпилюють розковзані путі – гаснуть в покорі крила прозорі… […]...