Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила…”

Повітряним містком нас доля сполучила,
розпеченим гвіздком єднала руки нам,
та простір розхитавсь, і в глибину провалів
то розум западавсь, то день у день зникав.

Які такі зв’язки, які такі сполуки,
що рвуться нетривкі клітини і кістки,
лиш виступає кров там, де сіамську руку
вже біль розчленував на дві, на дві руки…

Гадалось, що одне, ніколи не ділиме,
не розімкне ні час, ні лезо крижане,
і буде глибшим слід, і далі шлях ітиме,
вестиме доля нас, а не тебе й мене…

Минулося… Між нас все товщий шар повітря
і пам’яті провал, та начебто й не жив.
Крізь урвище несе пожухле листя вітер,
щоб знову береги я криком сполучив.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила…” вірш.