Тебе я всюди, світло, бачив
летючим, ніжним та гарячим.
У шибку ночі лунко стукав,
порізавши об неї руки.
Ти ж, розгубивши пір’я біле,
від мене далі відлетіло.
І обернулося на віск
те пір’я, що в долонях ніс.
Ти ж залетіло так далеко,
що тільки й чути гострий клекіт.
Та загубився навіть слід,
і став прісним без тебе світ…
Повіки склеплю – іскра зблисне…
Розплющуюсь – і як навмисне
палають простирадла стін,
б’є світло з чотирьох сторін…
Хапаюсь – наволочка чорна.
У вікна дивиться потворна,
безлика, без’язика тьма:
ніде ні рисочки нема…
Згадав тебе – з’явилось знову.
Так ти ж на відстані любові…
Бо світло з світла виника
і відбиває близнюка…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю…” Не виглиблю нічого, не дізнаю, чому душа журливою буває, коли ані причини, ні знаку, ти раптом ніби став на скрізняку, і тягне вітром з чотирьох […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Спрозорилась шкіра…”) Спрозорилась шкіра, обтягнута часом, личина із воску тонка – аж дзвенить, поштиво ламається голос у страсі: а що, як снувальна перерветься нить? Чого ж нам […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
- Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
- Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: злилися очима, зійшлися губами, та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, неначе […]...
- Павло Мовчан – “Розшарпані, давильні, повстяні…” Розшарпані, давильні, повстяні, на схід вони зсувались день при дні, чіпляючи за крівлі свої кошла, і відбивались образи сумні в калюжках, що лягали під підошви… […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, байдужий до часу, глухий саморослий, укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На […]...
- Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, між ними проміжок все вужчим стає, укотре намарне розгледіти хочу чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, […]...
- Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею гіллям назубився гайок, і сніговою течією прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, так, мов […]...
- Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, і куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, […]...
- Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся…” Я йду у час, а ти йдеш в позачасся з лукавим зблиском краплених очей. Ну як тобі в минувшині прекрасній? Не тісно? Ні? – і […]...
- Павло Мовчан – “Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття…” Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, […]...
- Павло Мовчан – Вечір… Ніч Далечінь від світла тиха, спокій з півночі тече… Кущ ліщини ледве дихав – кидав краплі на плече… Я стояв лицем на південь, очі в темряві […]...
- Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова…” Від доторку руки вода стає шовкова, і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
- Павло Мовчан – “Реалізується прощання…” Реалізується прощання, і зосереджується біль до спазматичного мовчання у серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, добувши звуки з глибини, мов згустки крові: лю-ба, лю-ба… […]...
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
- Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали…” Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, щоб знати, яка у життя довжина? […]...
- Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: під тиском світла повигинались вікна. День пхавсь у колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. […]...
- Павло Мовчан – Спогад про війну Спраглі очі відкривають день. Зелений простір і вервечка птахів, а попереду білий метелик стелі. Брате! Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе – з якого поля? […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – “У попелі білім, в руйновищах білого царства…” У попелі білім, в руйновищах білого царства, немов погорільці, дерева зчорнілі стоять, і п’яний іде, по черзі вітається: “Здрастє”, – частуючи щедро книшами дерева підряд. […]...
- Павло Мовчан – Козак Мамай (з малюнка) Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання. І найгінкіше із дерев сахалось гілок власних. Угору тінь […]...
- Павло Мовчан – Занурення Пітьмаву безодню промацував промінь далекий, щоб виявить в ній таємницю буття. Біліли димами по гніздах лелеки, і прагли дерева земного злиття. А промінь ішов змійовими […]...
- Павло Мовчан – Олень і рись Ах, дикий вершник! Стелить груди Нестямний олень по землі. Вже смерть в кривавому вузлі Зв’язала плоть і дух повсталий… А тінь на віття натикалась, І […]...
- Павло Мовчан – Золотий гребінець з Чортомлицького кургану Білі ребра дерев, чорнота стовбуриста, і пробоїни в кронах, щоб срібло цідить, – натекло холодів, аж повітря прокисло, лиш під віями в тебе осіла блакить. […]...
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами…” Скільки вод стоїть між нами, поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами поцвяховані степи. Борозна така між […]...
- Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – глухе повітря, а земля німа… […]...
- Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, зір випромінює тепло, і, багатіючи від згуби, не ділить на добро та зло ні обширів земних, […]...
- Павло Мовчан – Звідтіля Висловлюю дихання власне у мові, усе видихаю, що в груди ввібрав; голчасті морози, сніги паперові, щіткасте повітря і спалахи трав. Життя видихаю, але затинаюсь, коли […]...
- Павло Мовчан – Серпневий листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – Торішній листок Над водою вогняною тонко стелиться туман, кружеляє над тобою лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, теплу хвилю наганя, залетіти в очі хоче, щоб розвіять фарби […]...
- Павло Мовчан – Липневий туман Туман, наче спогад про воду високу, здійнявсь вище гаю, село затопив: і тонуть відвільглі і звуки, і кроки, і перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі […]...
- Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить…” Болючішає зелень і блакить, і дзеркало зістаріле болить, хоч бачу, як струмує риса в ньому; твоє обличчя в струмі золотому вже не твоє, а натяк […]...
- Павло Мовчан – В негоду В ліс я йшов – мені назустріч раптом випроставсь туман; це – спіткання неминуче, як рокований твій стан. Ну нічого: за тобою небо, випите до […]...
- Павло Мовчан – “У дзеркалі вогню відбилась ген ріка…” У дзеркалі вогню відбилась ген ріка, у пам’яті його цвіла найперша іскра. Та блиск молодика, що крейдою стіка, нагадував мені, що це жура понтійська. Сарматський […]...
- Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
- Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...