Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…”

Промкнулося світло і впало на світле – ясне,
а зверху осоння яріло зелене;
зітхання злетіло, засвічене днем,
немовби душа відлетіла від мене.

Цей день промине… По рожевих снігах
хуртована сутінь відхлине,
і скупо зав’яжеться в синіх очах
прозорим прозора перлина…

Невже випробовує нас ліпота
малиновим небом, снігами,
аби не ставала глуха чорнота
попереду нас і за нами?

І світло струмує крізь плетиво віть
у теплі провали – холодне,
щоб зір був спроможен крізь крону узріть
в продухвині неба безодню?

Невже збережеться в очах лише ніч
і світло знебарвиться в чорне?
Хіба ж не осяде в зіницях на дні
перлина прозоро-солона?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” вірш.