Павло Мовчан – Лад

Недослідимий, незбагненний
травневий світ густо-зелений.
Співа весь день дрібний пташок,
немов заучує урок,
луна весь час один рядок:
– Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох.
Віть-віть… –
звучить у відповідь рефреном.
А ми з тобою оцих два
рядки ніяк не заримуєм:
то зайвий склад, а то слова,
і тріслий голос не співа,
а ніби куряву здува,-
то бубонить, то галасує…
А то затягуєм не в лад
про квітування й листопад,
і кожен – несусвітним гласом,
так ніби скрипка разом з басом:
немовби чорний шовкопряд
переснував павуттям сад.
А як же світ співа стоусто,
дощами, грозами звучить.
І тчуться звуки: рідко-густо,
до нитки нить, до нитки нить,-
тканням суцільним, спільним руслом…
Щоб так звучать, треба любить.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 4,40 out of 5)
Павло Мовчан – Лад вірш.