Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”)

(З циклу “Фотокартки”)

Як пам’ять відбілить
і кров свою очистить?..
Порошиться блакить
на Дерево безлисте.

І тріщина вузька –
то й сніг не западає.
А неба товщ важка
сльозу лиш витискає.

Спливає чистота…
Що ж осіда на серці?
Чи сажа від гнота?
Чи сіль в очах на денці?

Не відбілить мені
зеленої сорочки.
Бо там, де рвались дні,
влаталися листочки…

Рубець, іржавий дріт
тримають рване тіло.
Синіє криці лід
у тілі споночілім.

Розрубане плече,
розкраяні полотна,
і світло із очей
тече чомусь скорботно.

Життя не відбілить,
з смоли не вилить свічки –
заткалась чорна нить
у сорок другім в січні.

Не виторочить, ні…
Рубцьовані провали…
Бо ти лицем зчорнів,
як серце прошивали
осколки, кулі, шріт –
з ливарень Круппа криця
прошила білий світ,
метал блищить в зіницях.

І в голосі – метал:
– Убивці, бомботворці,
а що б вас хилитав
лиш вітровій на шворці.

То мати губ рубець
розшила для прокляття.
І зору промінець
прошив усі багаття.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,33 out of 5)
Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”) вірш.