Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”)

Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода,
і виплутується чайка, бо зелена борода
розпустилась за водою – в ній краснопери живуть.
Чорні хмари наді мною – шерхлювать мене почнуть.
Всі зазубрини вже знято, вже гладенький, наче скло,
лише губи ще щербаті і пощерблене чоло.
Відшліфовано й горлянку – звуки чисті, ніби ртуть.
Храмам губи наостанку треба рашпільно тернуть,
щоб сміялись, не кривились, не округлювались в крик:
слово мовиш – засвітилось, ніби дзеркальце – язик.

Вже дзеркальний ти зісподу, серцевиною – також;
дивишся з води у воду:
хто ж з вас справжній з двох, ну хто ж?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) вірш.