Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода,
і виплутується чайка, бо зелена борода
розпустилась за водою – в ній краснопери живуть.
Чорні хмари наді мною – шерхлювать мене почнуть.
Всі зазубрини вже знято, вже гладенький, наче скло,
лише губи ще щербаті і пощерблене чоло.
Відшліфовано й горлянку – звуки чисті, ніби ртуть.
Храмам губи наостанку треба рашпільно тернуть,
щоб сміялись, не кривились, не округлювались в крик:
слово мовиш – засвітилось, ніби дзеркальце – язик.
Вже дзеркальний ти зісподу, серцевиною – також;
дивишся з води у воду:
хто ж з вас справжній з двох, ну хто ж?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Відбиток І Ці віддзеркалення, як натяк на життя, на заплощинне, заприсутнє, інше… де води вод незрушені стоять і де душа співає голосніше… І так затято дмухав в […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Спрозорилась шкіра…”) Спрозорилась шкіра, обтягнута часом, личина із воску тонка – аж дзвенить, поштиво ламається голос у страсі: а що, як снувальна перерветься нить? Чого ж нам […]...
- Павло Мовчан – “Ця тиша – наче плач дитячий серед ночі…” Ця тиша, – наче плач дитячий серед ночі: спалахує, горить, підчорнена вогнем, і лускається скло – хтось голосно регоче, упавши, замовка – створіння кам’яне… І […]...
- Павло Мовчан – Відбиток ІІ Безглуздя самоти – це мимрення під ніс; це – чути лиш себе, до себе ж обзиватись, немовби голос твій в с в оє кубельце вріс, […]...
- Павло Мовчан – Відбиток на склі В постійнім пульсуванні сонця, у риб’ячому струмуванні, в крихкій кульбаб’ячій коронці є відповідь на всі питання про час, про рух, про дозрівання. У світлоносну хвилю […]...
- Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...
- Павло Мовчан – Біля Дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, де іскри святкують свою нетривалість, блукаючий дим назустріч підводиться тихо, високе полум’я, […]...
- Павло Мовчан – “І вітер ламкий, наче крига, кришився…” І вітер ламкий, наче крига, кришився, зникало з блакиті пташок клинописся, на біле біліше лягало, мов тінь, кришилася крейда на полотні – на білій стіні […]...
- Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
- Павло Мовчан – “Волосся скрипки, наче хміль…” Волосся скрипки, наче хміль, оповило – не відпускає, то білоцвітна заметіль мене діткнулася руками, кущем шипшини – в сповитті ожини дикої гінкої, що не дає […]...
- Дмитро Павличко – “Мріє, наче сніг здалека…” Мріє, наче сніг здалека, Ночі літньої блакить. З ватри голуба смерека Виростає і шумить. На пахучім сріблі сіна Чарка любощів терпка. Дико блиснули коліна, Як […]...
- Павло Мовчан – Подвійна експозиція Бентежачи тремтить з-поза повітря все снується і випинає слух дугою немов стосується це ще к о г о с ь в мені безособового але ні […]...
- Павло Мовчан – Бути деревом Б. Грищуку Шум даленіючий в мушлях насичувавсь співом пташиним, з теплого отвору хміль вививавсь запашний, і виплітався, ніби струмок з-під крижини, з-поза хмарини промінь уже […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, наче конюшина біла…” Ти пахнеш, наче конюшина біла, Я ж підійшов до тебе, ніби кінь, Губами доторкнувся твого тіла, Де повно ніжних, тайних тремкотінь. Тебе не бачив я, […]...
- Дмитро Павличко – “Стерня, наче сніг, біліла…” Стерня, наче сніг, біліла В сяйві молодика. Нечутна, мов переболіла, Текла біля нас ріка. Зоря, вклоняючись небу, Падала в комиші. Земля відчувала потребу Лягати під […]...
- Павло Мовчан – “Обганяє хмара хмару…” Обганяє хмара хмару, куриться літак, мов дріт, в надра вигаслого жару, щоб поволеньки згоріть… Шовкопрядний дощ тихенько точить лощені листки… Біль такий, ніби обценьки з […]...
- Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали […]...
- Павло Мовчан – Дно Святкову блакить лиш відтінюють хмари, що разом із небом за обрій пливуть. І дно прозира крізь промоїни й шпари, і видно камінчики круглі, як ртуть. […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – Традиційне Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе. І дух, і сміх, і рух, і крок, і біль твій – в цямри ребер. Краду з […]...
- Павло Мовчан – “Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала…” Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала, і півень тебе не сягає вже криком, вже і дорога потовщала в палець, і слід затягло у глибини […]...
- Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, не думав про вічне, бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, розмитий […]...
- Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, щілясті шелестять очерети, замість води снує в струмочку голка – на той бік літа нам не перейти… І кінь сумний […]...
- Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, схолонають ліси, і листочок листка доганяє, і повзуча трава завмирає, наїживши спину, щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір […]...
- Павло Мовчан – “Біля груби так святково…” Біля груби так святково вип’єш чай і будеш знов переважувати слово, що вимірює любов. Треба руки нам зігріти, не сполохавши вогонь, й наректи словами літа, […]...
- Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали…” Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, щоб знати, яка у життя довжина? […]...
- Павло Мовчан – Спасівка Вивертає вітер крону срібним сподом догори. У корінні сік холоне, медом виступа з кори. Камінь вивернувся сподом і обличчя оголив, капає смола з колоди, що […]...
- Павло Мовчан – Вощане щастя Життя нам щастя обіцяло… воно ж, мов усмішка швидка, торкнувшись губ, мигцем розтало, стекло по битих черепках. Але ж… листочок тополиний, і гіркуватий сік трави, […]...
- Павло Мовчан – Життєвий проміжок Все повернути втрачене зумію, у повноті життєвій проживу… Отак гадав… плекав таку надію… Напружував життя, як тятиву. І жили всі розслабли від напруги, розм’якли від […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто…” За солодом у роті часто ятриться гостро гіркота, зі світлом ходить тінь довгаста – знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, постійний борг, мінливий […]...
- Павло Мовчан – Невже ж навіки? Схлинання співу калинового, спливання крові в золоте, кричання зручене з тривогою: щось в святі чиниться не те… Римується вже відчай з вічністю, у горлі крик […]...
- Павло Мовчан – Не ятри зором часу Ці квіти літні – рани життя не доторкайся пучками і очі відведи не ятри ураз болючих зором а кольором квіток зір не роздряпуй не треба […]...
- Василь Стус – Пірнаю в ночі, наче в сни Пірнаю в ночі, наче в сни, до ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна пірнути в […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Василь Стус – Цей спертий запах смерти, наче спирт Цей спертий запах смерти, наче спирт, геть виповнив кімнату синім чадом душі, своїм притьмареним свічадом, і обсідає душу, мов упир. На чорному папері білі літери […]...
- Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить…” Болючішає зелень і блакить, і дзеркало зістаріле болить, хоч бачу, як струмує риса в ньому; твоє обличчя в струмі золотому вже не твоє, а натяк […]...
- Павло Мовчан – “Прозрівши в любові, із сувертка ночі…” Прозрівши в любові, із сувертка ночі читали ми сни нереально-пророчі: змивала пітьма з нас всі барви й відтінки, ставало життя, наче чиста сторінка… Вірніше, був […]...
- Дмитро Павличко – “Твої груди, наче свічі…” Твої груди, наче свічі, Палахтять. Дві долоні чоловічі Вже горять. То горять мої долоні, І на грудях, і на лоні – Пальців сто – не […]...