Павло Мовчан – Подвійна експозиція

Бентежачи тремтить
з-поза повітря все снується
і випинає слух дугою
немов стосується це ще к о г о с ь в мені
безособового
але ні зойко-стогонів
лиш струмування тиші
в якій то згусне сніг до маски пожиттєвої
то розповзеться марлею
і губи вгадуєш по віддиху
який вміщає лише слово Бог
за що такі випроби
чим пустку виповнить
якщо на марев’яні бані
водогінна вежа неухильно наїжджає
а смолокурня небо сварить
цегляним перстом
дим то загускне в гаву
то розповзеться волокнистим нудом
а з цегляного горла вивержується вгору договор
і відчуваєш лише присутність страху
в безособовому єстві
глянеш в калюжу
паперовий згарок
так ніби тлив вогонь
газетну постать
де відбилось обгоріле слово зусебіч
що й не вчитати
…строй…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Подвійна експозиція вірш.