Павло Мовчан – “Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала…”

Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала,
і півень тебе не сягає вже криком,
вже і дорога потовщала в палець,
і слід затягло у глибини безликі…
Зайві слова – зміст їх неповний,
тільки тепло випромінюю з серця –
голос летить слідкома молитовний,
що, ніби лікоть сорочки, протерся…
Я покликав тебе високо з ночі,
пальці вмерзали в кригу подушки,
та виникали якісь поторочі –
смерті чи страху догідливі служки…
Образ вони, наче мур, розібрали –
не позосталось від тебе ні риски, –
маску мені до лиця прикладали:
чув я металу холодного стиски…
Вираз наміряли – усмішку блазня,
ще й притрусили млою сивини:
– Не сумування у тебе, а празник…
Можеш радіти, – сказали, – віднині…
Бо не здешевіли ваші стосунки,
ви не покривдили словом минуле…
Прагнеш ти мови якого гатунку?
Може, прокльонів? Миттю притулим… –
Боляче губи ламав я до ранку,
півень кричав, неначе й за мене,
тіні трясла на стіні лихоманка,
темряву з ніг витискала зеленість.
Я доторкнувсь до обличчя – личина,
очі прорізані, губи холодні,
зяяла в шибці глуха порожнина –
ти ж виринала, немов із безодні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Сказав: “Ти на відстані” – відстанню стала…” вірш.