Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене…”

На схилку дня яскравіша зелене,
зіркіша погляд і гостріша слух,
прожите відступається від мене,
майбутнє визначає новий круг.

Пожовкле листя – це уже минуле,
і на сорочці вчепистий реп’ях…
Провалюється в німоту зозуля,
відмірюється доля по стовпах.

І видно ближнє в тріщинах
та зморшках,
віддаленіле ж – обриси втрача,
вже стовбур дня розпущений на дошки,
труну зшивають теслі на очах…

Зелене листя й рештки того часу,
що звалося теперішнім колись,
від немочі воно повільно гасне,
обрушується темрявою вниз.

Крізь виломи у монастирських стінах
виборсуються сироти сумні;
схиляє воїн гіпсове коліно –
його корчі відбилися в мені…

І хоч не згадуй власного убозтва,
щоб житні устілки в підошви
не пекли,
щоб коміром не став вошивий простір
й не взувся ти в багно,
як в постоли…

Щоб не угледіть поглядом зіркішим,
як тісто виколупують з діжі,
аби не знав, що тіло стало іншим,
покрившись густо плямами іржі…

І що минуле – це завждешно нині,
що й досі в полі крадеш ти горох…
І, ніби прорість, завше всередині,
і з дольок часу живишся обох…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене…” вірш.