Павло Мовчан – З косою по траву

Росте трава, не знаючи чому,
втішаючись єдино своїм зростом,
пронозить камінь, виповза на мур,
корінням маца перетлілі кості.
Росте трава, не знаючи куди,
на косогір видряпуючись вперто,
і визирає клоччя бороди
із щілин жител, замкнутих стоперсто.
Трава росте під стопами у нас,
підступно-тихо викрадає простір
і, непомітно взеленивши час,
підносить вгору свої пера гострі…
Я косу взяв, узяв стару ряднину,
вкосив трави і притоптав щетину,
плече змінив, вагу трави відчувши,
розворушивши спогади пастуші…
Як це було недавно чи давно:
оточені високим бур’яном,
ми повзали, змикаючи щілини,
щоб жити попід листям мурашино…
Цідився запах з утлої ряднини –
я ніс траву накошену додому…
Людокомахи ми тоді були,
час не діливсь на куряву хвилин,
був тільки день суцільний, сонцеповний –
по жилах сік бродив зеленокровний.
Тягар мені довжив до хати шлях,
намулявши попруги на плечах,
я ніс траву…
Мене трава несла,
і помахом зеленого крила
я переносивсь з обрію на обрій.
Трава рівняла простір многогорбий,
щоб змить минуле хвилями тепла.
Відкинувши від тіла зайві руки,
ширяв над степом вільно, без спонуки,
не чуючи в собі жала стебла.
Я жив травою в трав’яній колисці,
і зазирали хмари трав’янисті
в росини віч, у пам’ять джерела.
Я силувавсь що-небудь пригадати…
Коса… Рядно і жили перетяті…
Зшиває губи трав’яна стріла.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 4,80 out of 5)
Павло Мовчан – З косою по траву вірш.