Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав…”

Траву на довголіття зав’язав
в міцні колінця,
пофарбував квітник духмянин жовтокрівцем,
ще й викружав горнець я на гончарнім крузі,
і промінець пустив по золотому прузі;
веселий промінець по вінцях мерехтить,
пий сонячні меди, щоб спрагу утолить.
А хто це пов’язав за ніч вузлами верби,
по стежці віск розлив від ганку до лужка,
де молочай цвіте, на жовту тихість щедрий:
хто карбував сонця по всіх-усіх квітках?
Дзвенить в корі лунка післязимова зморшка,
і світиться крило у пташки від літань,
у пальці заплелась повітря синя стьожка…
– Навіщо це тобі?
– Мій друже, не питай…
Ось зараз полечу, за хмаркою полину,
і натрушу дощів, щоб змить зимовий слід,
і, наче в бурштині, у дощових краплинах
увічню молодий і сонцеповний світ.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 2,00 out of 5)
Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав…” вірш.