Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова…”

Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова:
ув оці – дерево, у вусі – пташка, а в пальцях – глина.
Долучайтеся до творення всього сущого.
Замикай пташку в насінину, в шкаралупі викохуй дерево
і розмикай пальці – тече глина, а в ній – олені.
По обидва боки вода – віддзеркалює спеку,
а засторчений меч свідчить твоє узвишшя.
Місце оглядин світу, осереддя твоїх присутностей.
Оберни очі – і світ обернеться навколо тебе,
відбийся в кожній піщині і в кожному напрямку –
і твій переслідувач – час –
знайде лише пісок.
День за днем
у зворотний бік і прямо відраховуй кількість
зарубок на ратищі
і вимірюй долонею ширину тіні.
Ось вона – велика ілюзія часу:
сім позначок туди, сім позначок назад, –
то й лічба ні до чого…
Коливання піску, гранітна глибінь і рівність води
в день нової трави та старої посмішки
прозвістують про коротке замир’я між словом і тишею.
При засвічених скронях провіщується тиша,
проводжається сонце
по семи зарубках у небі;
якщо буде завтра, то буде й минуле.
Втікачко слова, свідок мого відлуння, подоки ти є,
моє узвишшя стає ямою,
на гребені дерева – прапори снігу… А де ти?
Чи не твоє крило пише корені слів по краях сутіні
про втіху та муку?
Роздмухай пам’ять, воскреси мову і вигукни:
– Благословенне все первонароджене і незникоме,
якому ані імені, ані нашої міри, ні з’ясування!
Тільки зраджені словом існують у слові.
Одвічна ти, земле, одвічна і мова,
щоб висловити розпач каменю.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)
Павло Мовчан – “Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова…” вірш.